Погляд учителя-практика на дистанційну освіту

Карантин, якого ніхто не чекав… Спочатку всі думали, що ця історія триватиме традиційно тиждень-два. Але освітянам доводиться уже третій місяць пристосовуватися до викликів дистанційної освіти. Як їм це вдається? Проєкт Прошколу запросив різних спеціалістів розповісти про свій досвід карантину та онлайн-навчання, поглянувши на ситуацію з різних точок зору.

Третя героїня  — Наталія Кідалова  — переможниця Global Teacher Prize Ukraine 2019, учителька англійської, української та літератури. Уже 23 роки Наталія викладає в Мелітопольській школі, у якій сама ж і навчалася. І на її уроках діти можуть сміливо називати себе блогерами чи трейсерами.

Що виявилося найскладнішим для вчителя в дистанційній освіті?

Уявіть, що ви пливете у недоробленому човні, і вам необхідно його добудувати вже на воді. А ще ж треба стежити за тим, куди ви пливете, і давати раду тим, хто з вами в одному човні. Складно ж?

З якими проблемами зіштовхнулися ви та ваші колеги?

По-перше, витрачаєш на все значно більше часу, адже шукаєш оптимальних рішень методом спроб і помилок. Додайте до цього завищені очікування: зараз до педагогів дуже серйозні запити. І їм потрібна підтримка моральна та емоційна  — адже ми так само стресуємо. Але і матеріальна база кульгає.

Ми знаходимо різні варіанти взаємодії з учнями, використовуємо різні канали комунікації: і через соцмережі, і електронну пошту, і через розмови за допомогою стаціонарних телефонів, і пошту. Але як бути педагогу зі стареньким ноутом і обмеженим доступом до інтернету? Хоч ці проблеми не обговорюються, вони не зникають. Наприклад, у 5 моїх знайомих учительок «полетіли» комп’ютери і ноутбуки протягом останнього місяця.

Плюс дистанційна освіта — це новий виклик і у взаємодії з батьками, адміністрацією. Бачу в соцмережах обурення колег, що від них постійно вимагають заповнювати папери й електронні форми. Вважаю, що під час такого карантину звітність має бути мінімальною. А замість зовнішнього контролю — співпраця, партнерство та здоровий глузд.

Як впливає карантин на неформальну освіту?

Вона так само, як і формальна, перейшла в онлайн формат. Причому цей перехід стався не так болісно і більш природно. Тому що неформальна освіта й так враховує індивідуальні потреби дитини, робить акцент на не результатах, а на самому процесі навчання та ґрунтується на зворотному зв’язку. Дітям має бути цікаво.

Ці особливості неформальної освіти добре «здружилися» з форматом онлайн. А от організувати повноцінне групове навчання так важче. Хоча й тут допомагають цифрові платформи. Зараз наша дистанційна освіта — своєрідний мікс формальної та неформальної. Від цього виграють усі.

Що нового ви знайшли для себе в роботі онлайн?

Це зручно. І незважаючи на ненормований графік роботи, я можу планувати свій день з більшою варіативністю. Плюс доводиться швидко вчитися та одразу трансформувати нові знання, аби робота онлайн була ефективною. І знаєте, що — я впевнилася, що все ж таки я – більше про освіту наживо.

Які, на вашу думку, переваги та недоліки дистанційної освіти?

Тепер учитель — це модератор освітнього процесу, відбулася зміна ролей між батьками, учителями, учнями. Це спільна відповідальність за навчальний процес, діти мають шанс стати більш свідомими.

Зараз слушний час і для вчителів, аби створити та впровадити свою методику, спробувати різні формати навчання та пропонувати інноваційні ідеї.

Але в Україні бракує єдиної онлайн-платформи для навчання — безпечної, безкоштовної та доступної всім. Зараз дехто перетворює навчання на симулякр: копіпаст офлайн навчання в онлайн — це не діє. І звісно, безліч каналів комунікаціях лише розпорошують увагу. Окрім того, вчителі іноді передають куті меду та користуються всім, чим можуть без питання: а навіщо це?

Ще один неоднозначний аспект — педагогічна децентралізація. Діти вже не так «прив’язані» до певного педагога. Можуть дивитися телеуроки, слухати відеопояснення свого вчителя або знайти в інтернет ролики інших. Виходить, що предмет і конкретний педагог не пов’язані так тісно. А отже, ставлення до біології чи мови не залежить від конкретного вчителя. З одного боку це втрата контролю, і хтось може за це переживати. Але як на мене, це — перевага.

Яке було найцікавіше домашнє завдання на карантині?

Було завдання дослідити власну ідентичність — і це спільно робили учні з Аргентини, В’єтнаму, Туреччини, Італії, України. А ще в нас є традиція писати паперові листи одне одному, під час карантину це було дуже актуально. Найбільше люблю, коли діти малюють комікси або пишуть твори — коли їх читаю, насолоджуюся. У нас просто надзвичайні діти!

Якими технологіями користуєтеся під час своїх уроків?

Під час карантину важливіше навіть не технології, а емоційна підтримка учнів. Для мене пріоритет — їх психологічний стан та настрій. Якщо учні 6-го класу прийдуть у 7-й без знання правил відмінювання числівників, то це аж ніяк не трагедія. Набагато гірше, якщо вони зневіряться у своїх силах. Я практикую системний зворотний зв’язок, даю індивідуальні поради, що можна покращити, і головне — як це зробити. Намагаюсь, аби діти могли самостійно обирати канали зв’язку, види і формати завдань, форм їх виконання, різновиди групової роботи.

З ресурсів користуюся Padlet і Linoit — тут можна створювати інтерактивні дошки, а діти можуть брати в цьому участь. Плюс можна прикріпити і відео, і файли, і лінки на Google-папки, тести з будь-яких ресурсів. Для консультацій обираю Zoom. А всі документи, форми та опитування знаходимо на Google-диску.

Ще я б радила ClassDojo — практикуємо його з учнями середньої школи. Тут можна збирати портфоліо робіт учнів та виставляти бали за різні уміння, знання та навички. Причому є критерії двох видів: «позитивно» і «над чим попрацювати». Батьки теж можуть бачити ці бали, але лише позитивні. А те, над чим варто попрацювати, лишається таємницею між учнем і вчителем.

Що для вас найважливіше в онлайн-освіті?

У мене є три універсальні принципи:

• Less is more («Менше означає більше») — я переглянула зміст і планування з предметів, які викладаю, та зменшила навантаження під час переводу у дистанційний формат. Матеріал розбиваю на короткі кроки з чіткими інструкціями та додатками у вигляді текстів і візуалізації. Учні мають розуміти, що вони роблять, як це зробити і головне – навіщо вони це роблять.
• Питай себе «навіщо?» Якщо я хочу показати дітям презентацію/дати тест/групове завдання / самостійну роботу тощо, я питаю себе «Навіщо це? Яка мета?» Щоб не було тесту заради тесту і презентації заради презентації.
• Принцип KISS (keep it short and simple) — «роби коротше і простіше». Чи схочуть учні, які мають обмежену кількість мегабайтів інтернету, витратити їх на перегляд уроків та відеозаписів? Необхідно чесно відповідати собі. Уроки, відеопояснення, презентації не можуть бути довгими, 15-20 хвилин максимально. І взагалі 45-хвилинного уроку, як основної одиниці, якою звикли оперувати в школі, у дистанті не існує.

Що найбільше подобається вашим учням в онлайн освіті?

У нас є ТОП-уподобань: на першому місці — добрий ранок. Нікуди не треба поспішати. Далі це свобода вибору та можливість планувати свій час. Можна обирати предмети, темп роботи. Комусь зручно перемикатися між різними програмами, а хтось учиться під гучну музику. Скільки дітей — стільки моделей навчання.

Діти в один голос говорять, що в них стало більше вільного часу для розвитку, вони встигають займатися хореографією, музикою, медитувати, читати, малювати. Але звісно, всі сумують за живим спілкуванням і згадують, як круто було в школі.

Як може змінитися школа після карантину?

Вона зміниться, якщо ми не просто повернемося з вересня до звичного «так добре було», а зрозуміємо, що так, як раніше, уже не буде. Сподіваюсь, що дистант викристалізує те, що по-справжньому важливо, і відкине те, що вже не на часі. Наприклад, зникнуть такі атавізми, як оцінка за зошит, рапортички, уніфіковані щоденники тощо. Але це найменші зміни.

Найпотужнішою зміною може стати відмова від класно-урочної системи на користь індивідуальних маршрутів та організації занять у різновікових потоках. Так, це складно, але починати необхідно. Я б ще додала курс на міжпредметні моделі навчання. Можливо, зміниться географічна та часова «прив’язка» до закладів освіти. Навчання вже відбувається за межами класної кімнати. Школа — не лише конкретні стіни, а місце зустрічі (і реальне, і віртуальне середовище).

А незмінними залишаться ціннісні моменти: повага, підтримка, відповідальність, співпраця та розвиток. І люди.