На Херсонщині прикордонники натрапили на останки давньоримського поселення
У Херсонській області прикордонники знайшли останки давньоримського поселення, коли копали окопи та облаштовували фортифікаційні споруди
Під час розкопок археологи знайшли в центрі Лондона найбільшу за останні пів століття римську мозаїку. Одну з двох панелей датують кінцем II або початком III століття.
Археологи з музею лондонської археології проводили розкопки, під час яких знайшли два римських мозаїчних панно з великими барвистими квітами, геометричними візерунками та орнаментом гільйош. Також на панелях були квіти лотоса та кілька різних геометричних елементів, зокрема вузол Соломона.
Орнамент має форму двох зчеплених овалів — її часто використовували в стародавньому Римі.
Найбільшу частину мозаїки датують кінцем II або початком III століття нашої ери, втім, археологи виявили під нею і сліди більш ранньої мозаїки. Це свідчить про те, що кімнату ремонтували, тобто насправді їй може бути набагато більше років.
Будівля, підлогу якої знайшли дослідники, була розташована на околиці римського Лондініума — району з центром на північному березі Темзи, що приблизно відповідає сучасному лондонському району Сіті.
Прессекретар музею додав, що кімната, в якій була мозаїка, могла бути частиною римського мансіо (у Римській Імперії це був офіційний готель для високопосадовців).
Археологи Ольвійської міжнародної експедиції Інституту археології НАН України під час розкопок на некрополі відкрили нову поховальну споруду – підземний склеп, датований І століттям нашої ери.
Про це розповіла очільниця експедиції, доктор історичних наук, заступник директора Інституту археології НАН України Алла Буйських, повідомляє «Укрінформ».
«Під час розкопок на ольвійському некрополі ми відкрили нову поховальну споруду – підземний склеп, конструкція якого складається з похилого дромосу (входу у вигляді видовженого вузького коридору) та трапецієподібної поховальної камери. У дромосі знайшли половину червонолакової чашечки, яка додала інформації про час поховання І століттям н.е. Зазвичай, такі поховання притаманні сарматам, які мешкали тоді в Ольвії», — зазначила Буйських.
За її словами, висота склепіння камери сягає 1 м, а стінки та підлога обмазані вапняковим розчином. Усю споруду вирізано у глиняному масиві на глибині 3–3,5 м від рівня сучасної денної поверхні. Вхід до камери було перегороджено кам’яною стінкою-закладом.
Археологи встановили, що сама поховальна споруда постраждала від пограбування, яке сталося ще у давнину. Під час розкопок вони з’ясували, що грабіжники проникли до камери невдовзі після поховання. Небіжчика, разом із супровідним поховальним інвентарем, витягли назовні – ймовірно, через щедро прикрашений одяг.
Від поховання збереглися лише залізні цвяхи з дерев’яного помосту, на який клали небіжчика, та понад сто різноманітних намистин і підвісок, якими оздобили покійного та його одяг. Це, зокрема, намистини з бурштину, сердоліку, агату, гагату, гірського кришталю й численного бісеру зі скляної пасти.
До убору також входили два мініатюрні скарабеї з пасти та халцедону і двосторонню сокиру-лабрис із бурштину.Ольвія - стародавня держава античної доби, яка проіснувала тисячу років: з другої чверті VI століття до нашої ери до 70-х років IV століття нашої ери. Сьогодні це історико-археологічний заповідник НАН України, який знаходиться у селі Парутине Очаківського району Миколаївщини
Марко Погуляєвський,
https://zaxid.net/news/
https://zaxid.net/news/
https://zaxid.net/news/
https://zaxid.net/news/
Археологи «Рятівної археологічної служби» закінчили дослідження на місці дитинця у колишній столиці князівства – Звенигороді, що за 16 км від Львова. Під час розкопок, які тривали два місяці, науковці зробили нові відкриття. Зокрема, вдалося натрапити на дерев’яні елементи укріплень княжих часів, найдавніші з яких сягають XI ст., а також забудову панських володінь XVII-XVIII ст., яку звели на місці руїн давньоруських споруд. Територію готують до облаштування історико-культурного парку завдяки гранту ЄС.
Розкоп багатошарової культурної пам’ятки на дитинці Звенигорода відображає історію забудови княжого періоду і наступних історичних епох. Результати попередніх археологічних досліджень не збереглися до наших днів, тому вченим довелося заново фіксувати їх. Під час розкопу вчені дійшли до материка – жовтої глини, насиченої залізистими конкреціями з вапняковими каменями і скам’янілими молюсками.
Княжі укріплення на дитинці
Найдавніші знахідки сягають XI століття. Це часи Володара Ростиславовича, правнука Ярослава Мудрого, який заснував Звенигород. Верхні нашарування – сліди перебудови, які здійснив його син, Володимирко. Він розбудував столицю князівства з регулярним розпланування вулиць. На дитинці був княжий палац, найдавніша у Звенигороді дерев’яна церква, укріплення. Вчені наразі виявили лише частину з них, їх вже навіть встигли пошкодити чорні археологи.
«Відкрили два будівельні горизонти укріплень княжої доби. Дерев’яні кліті (конструкції, схожі на зруб, в яких розташовувався гарнізон), за ними були городні (скрині, заповнені землею, глиною для укріплення валу). Зверху були високі дерев’яні стіни, які згоріли. Про це свідчить червона випалена глина», – розповіла доктор історичних наук Віра Гупало, керівниця експедиції РАС, старший науковий співробітник Інституту українознавства.
Коричневі плями – рештки дерев’яних конструкцій княжої доби
Знахідки цього періоду: наконечники стріл, підвісні печатки, фрагменти скляних лампадок, уламки кераміки – мисок звенигородського типу, навіть виявили останки чоловіка, можливо, охоронця.
Панська забудова Сенявських
Несподіванкою розкопок стало відкриття фундаментів споруди XVII-XVIII ст. У цей час тут існував панський будинок. Традиційно, коли шляхетські роди в пізньому Середньовіччі отримували землі, вони будували свої маєтки у найбільш укріпленому місці на рештках давньоруських споруд. На пагорбі збудували п’ятикутні бастіони, а всередині, на дитинці Звенигорода, Сенявські збудували собі маєток. На карті 1766 року є намальований план бастіонів і панський будинок з ризалітом (входом, схожий на ганок). Крім нього, тут були підсобні будівлі, поруч жила прислуга.
Виявили піч з попелом і вугіллям, збудована у XVI-XVII ст. ще до побудови бастіону, кахлі, посуд XVII ст. з орієнтальними візерунками у вигляді гвоздики. Знайшли кілька скляних віконниць. Вікна у цьому будинку XVI ст. складалися з маленьких фрагментів скла, які були вставлені в маленькі олов’яні рамочки, схожі на мозаїчні.
Рештки віднайденої споруди – це, ймовірно, льох. Архітектор проекту історико-культурного парку «Древній Звенигород» Василь Петрик розповів, що при будівництві льоху використали архітектурні тесані кам’яні блоки з будівель ще княжої доби – зашліфовані різьблені уламки княжого палацу віднайшли у фундаменті. Це підтверджує, що в княжі часи тут існували споруди, збудовані з білого каменю. Також це дає можливість детально вивчити і представити білокам’яну архітектуру XII ст., адже наразі ніде, крім Звенигорода, на Львівщині нема таких об’єктів.
Розкопки відсканують, законсервують, але у наступні роки продовжать. Розглядають можливість накрити скляним перекриттям найцікавіші знахідки для огляду.
Історико-культурний парк
Керівниця заповідника «Древній Звенигород» Наталя Войцещук розповіла, що впорядкування території заповідника не передбачає капітальної забудови.
«Коли ми почали думати, як подати князівську столицю, яка існувала 1000 років тому, для нас постало питання форми. Ми пішли до мінімалізму. Відмовилися від класичних відбудов і вирішили підкреслити лише історичний ландшафт, який зберігся, а все решта зробити за допомогою IT-технологій, віртуальної реальності. Ми обрали форму ландшафтного парку. Консервуємо пам’ятку археології і робимо відпочинкову рекреаційну зону», — пояснила Наталія Войцещук.
Навесні тут за гроші європейського гранту впорядкують територію, розчистять, розрівняють землю, очистять русло річки. Також заповідник претендує на додаткові гранти для облаштування парку, який буде першим в Україні історико-культурним парком на пам’ятці археології. Гості парку зможуть не лише провести час на природі, а й дізнатися про княжі часи в Україні за допомогою сучасних технологій: 3D-реконструкцій княжої столиці, прогулянки 12 місцями княжого Звенигорода за допомогою VR окулярів.
Візуалізація майбутнього парку
Звенигород збудував в XI ст. князь Володар Ростиславович, правнук Ярослава Мудрого. Найбільший розквіт міста припав на часи його сина Володимирка, батька Ярослава Осмомисла. У 1241 році Звенигород спалили монголи. Культурний шар добре зберігся у ґрунті завдяки тому, що тут майже не було пізніших будівель
У Запоріжжі на острові Хортиця археологи знайшли стародавнє поховання скіфського воєначальника, похованого понад 2,5 тис. років тому, повідомили археологи.
Як розповів генеральний директор Національного заповідника «Хортиця» Максим Остапенко в коментарі агенції «Інтерфакс-Україна», поховання іменитого скіфського воїна місцеві археологи знайшли на Хортиці поруч із автомагістраллю. За його словами, поховання датовано четвертим століттям до нашої ери.
Остапенко також розповів, що особливості ґрунту Хортиці дозволили останкам стародавнього воїна добре зберегтися. Завдяки цьому в українських вчених з'явилася унікальна можливість створити реконструкцію зовнішності скіфа, а також провести генетичну експертизу, яка дозволить дізнатися більше про походження скіфських племен і встановити їхні родинні зв'язки з сучасними українцями й іншими народами.
Також гендиректор Національного заповідника «Хортиця» зазначив, що скіфські племена жили на території України близько півтисячі років – з 7-го до 2-го ст. до нашої ери. Одне з поселень розташовувалося на Хортиці, де контролювало стратегічну переправу через дніпровські пороги.
«Жили в поселеннях і контролювали ці переправи, які були потрібні древнім кочівникам скіфам, котрі переміщались від степів Алтаю до території сучасної Угорщини, а також іншим племенам. Південь сучасної України – від Дону до Дунаю був територією так званої Великої Скіфії», – зазначив Остапенко .
Як розповів археолог Національного заповідника «Хортиця» Дмитро Никоненко, який знайшов це поховання, скіфський воїн був богатирем для свого часу – його зріст понад 180 см, а вік – близько 40 років. Рука воїна лежить на сагайдаку, наповненому бронзовими стрілами.
Речі, виявлені поруч з його останками, а також величезні камені, якими було обкладено поховання, кажуть про те, що родичі поховали його з військовими почестями.
«Судячи з витрат на це поховання, глибина катакомби, потім камінь – його потрібно було нести сюди з берега Дніпра. А камені вагою до 200 кілограмів. Щоб побудувати таке поховання люди дуже старалися. Це говорить про те, що воїн був не рядовим», – зазначив Никоненко.
«Цікавим є те, що над цим похованням, в давнину, нашими пращурами було влаштовано кромлех – коло із гранітних каменів – символ сонця, який відомий в культурах багатьох давніх народів», – йдеться у повідомленні на сайті заповідника, оприлюдненому в суботу, 14 листопада.
У ньому також зазначається, що 20 років тому на цьому місці вже знаходили цікаві скіфські поховання і жертовники, в яких виявили предмети побуту, античний посуд, прикраси і навіть бронзове дзеркало скіфських модниць.
«Подібні знахідки на Хортиці свідчать про те, що острів був важливим скіфським місцем, де розташовувалось городище, повз яке проходили переправи і місце торгівлі із грецькими купцями», – наголосили в заповіднику.
Поблизу с. Модричі під час будівництва об'їзної дороги Трускавця представники «Рятівної археологічної служби» виявили сліди поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, яка вважається давнішою, ніж трипільська. Серед знахідок – обсидіан, кераміка і кремнієві знаряддя праці.
Археологи розповідають, що культура лінійно-стрічкової кераміки одна з найдавніших в Україні почала займатися землеробством та скотарством.
«Це неолітичне поселення, яке має понад 7 тис. років. Ця культура займає ареал від Рейну до Дніпра і вважається однією з найбільш яскравих пам’яток епохи неоліту. Трипільська культура не була першою землеробською культурою, лінійно-стрічкової кераміка за 1,5 тис. років до них починала освоювати сільськогосподарські культури», — розповів керівник археологічної експедиції Олександр Сілаєв.
Представники цієї культури вели частково мандрівний спосіб життя. Коли виснажували землю, на якій проживали, пересувалися далі у пошуках родючих ґрунтів. Археологи виявили обсидіановий відщеп – вулканічне скло, яке могло потрапити сюди з території сучасних Угорщини і Словаччини.
«У ті часи люди не користувалися металами взагалі. Камінь, кістка і кремінь – основні матеріали, які вони використовували. На північ від Карпат в основному використовувався кремінь, на південь від Карпат – обсидіан з вулканічних родовищ. Така знахідка може свідчити про широкі контакти або переміщення поселення», — додав керівник експедиції.
Дослідники виявили сліди «довгого дому» розміром приблизно 23х8 м, в якому могли проживати близько 50 людей. Такі будинки зі стовповою конструкцією і плетеними стінами, по центру яких є ями або господарські об’єкти, притаманні культурі лінійно-стрічкової кераміки.
Археолог Микола Шніцер розповів, що найцікавішими віднайденими артефактами є вироби з кременю, скребки, вкладення до серпа, кам’яне тесло, елементи обсидіану – вулканічного скла, керамічний посуд з орнаментом з ліній, які утворюють стрічки, що і дало назву культурі. Виявлені знахідки передадуть в музей. В який саме – ще радяться. Можливо, у музей «Дрогобиччина» або Львівський обласний краєзнавчий музей у Винниках.
