Ліна Костенко "Крила"

 https://www.youtube.com/watch?v=kkHMxXsnE5k

Сергій Жадан. Про кохання

Сергій Жадан відомий не лише як поет, прозаїк та музикант, але й як активний громадський діяч та волонтер. Та все ж саме вірші зробили його відомим, тому ми зібрали улюблені поетичні твори Жадана.

 Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.

На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.

Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.

Ліна Костенко про зиму

 

 Ліна Костенко про зиму

Дзвенять у відрах крижані кружальця. 

Село в снігах, і стежка ані руш. 

Старенька груша дихає на пальці, 

їй , певно, сняться повні жмені груш. 

Їй сняться хмари і липневі грози, 

Чиясь душа, прозора, при свічі. 

А вікна сплять, засклив мороз їм сльози. 

У вирій полетіли рогачі. 

Дощу і снігу наковтався комин, 

і тин упав, навіщо городить? 

Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,

улітку він під грушею сидить.

 І хата, й тин, і груша серед двору,

 і кияшиння чорне де-не-де,

 Все згадує себе в свою найкращу пору.

І стежка, по якій вже тільки сніг іде…

Арифметика поезії: Сергій Жадан у цифрах і цитатах

Арифметика поезії: Сергій Жадан у цифрах і цитатах

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.

Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.

У Сергія Жадана 12 поетичних збірок, а надрукованих віршів — 365, як днів у році. Ми прочитали все, обрали 16 важливих і часто вживаних слів, а потім порахували, скільки разів трапляється кожне з них у віршах.

У кінці серпня у Сергія Жадана вийшла нова поетична збірка — «Тамплієри». У віршах трапляються вже знайомі святі, там багато любові й пам’яті, риб і птахів. Сам автор не боїться повторюватися і говорить про це так: «Повтори зумовлені особливостями авторського творчого методу. В цьому житті мене цікавить не так багато речей. За великим рахунком останні двадцять років я пишу про дерево, що росте у мене за вікном». Ось які слова найчастіше трапляються у його віршах і скільки разів.

   Ілюстрація: Марія Гермашева

ЖИТТЯ — 213        

Речі, заради яких помирають, стосуються саме життя

«Слова, якими можна все пояснити, завжди прості»

ЛЮБОВ — 117

Нам з тобою не лишилося нічого.

Крім любові, звісно. 

Крім любові.

«Сніг заносить залізничні перегони»

 СМЕРТЬ — 198

Смерть твоя — невелика втрата,

просто змінюється оператор,

й повільно зникають вхідні дзвінки.

«Він був листоношею в Амстердамі»

 

   Ілюстрація: Марія Гермашева

ВІРА — 40

Тому, хто боїться — потрібна віра

Тому, хто любить — достатньо пам'яті

«літо лишило тобі високу пшеницю»

ПАМ’ЯТЬ  (і похідні дієслова) — 152

два-три роки золотого підліткового завмирання

в серпневій траві, розтрачування монет на різну

отруту і все — пам'ять заповнює те місце в тобі,

де знаходилась ніжність.

«Паприка»

ВІЙНА — 26

Війна мене навчила не говорити про втрати.

З живими краще. Живих, принаймні, можна порятувати.

«Я знав священика, який був у полоні»

 

БАТЬКІВЩИНА/ВІТЧИЗНА — 33

Батьківщина — це там, де тебе розуміють, коли ти говориш вві сні.

«Як ми будували свої доми?»

   Ілюстрація: Марія Гермашева

МІСТО — 215

Ми говоримо про міста, у яких ми жили

і які відходили в ніч, мов кораблі в зимове море,

про міста, які раптом утратили

здатність опиратись.

«Камені»

 РІКА — 100

Ріки — це назви, солодка вохра фонетики, яка

налипає зі слиною до язика…

«Колаборанти»

ДЕРЕВО — 83

…а дерева взимку,

як жінки після розлучення, —

тепле коріння переплітається

з холодним корінням,

тягнеться в темряву,

потребує світла.

«Найкраще, що було цієї зими»

СНІГ — 108

...сніг входить до міста так, як під шкіру входить любов.

Глибоко.

До крові.

До сухожиль.

«і вже коли ти спиш, починається сніг»

   Ілюстрація: Марія Гермашева

РИБА — 79

… і риби на пательні лежать ніби

коханці на розпеченому серпневому ліжку…

«Музика для товстих»     

ПТАХ — 93

Сполохані вітром птахи,

заспокоївшись, займають свої місця

в проміжках поміж ударами її серця…

«Польський рок»

ПЕС — 30

… і ти робила все навпаки,

і слухала вночі голоси,

й брали цукор із твоєї руки

трамваї, ніби домашні пси.

«Доки минала і ця весна…»

   Ілюстрація: Марія Гермашева

ГОЛОС — 141

…ти просто ще один голос в її житті:

можливо, найбільш різкий, можливо, найбільш виразний.

Можливо, вона ставиться до нього, як до свого.

Можливо, вона взагалі не вирізняє його.

Тим більше не зрозуміло, що вас тримає разом.

«Слова, якими можна все пояснити, завжди прості»

МОВА — 43

Мова зникає тоді, коли нею не говорять про любов 

«Як ми будували свої доми»

У підсумку

Найчастіші:

МІСТО — 215

ЖИТТЯ — 213

СМЕРТЬ — 198

ПАМ’ЯТЬ і її дієслова — 152

ГОЛОС — 141

У результаті: найчастіше трапляються міста, життя більше, ніж смерті, а голос і пам’ять у середньому з’являються майже в кожному третьому вірші.  Коли ж ми запитуємо, чому у віршах так багато води — рік і риб, Сергій Жадан відповідає: «В якомусь іншому — кращому — житті я мав би жити у портовому місті. Мені здається, письменник, що живе у місті без порту, немає в літературі жодних шансів».

РОМАН ШУХЕВИЧ

      Вірш, написаний Дмитром Павличком у Тернополі, 20 травня 2007 року, під час святкувань міжнародного Шевченківського свята „В сім’ї вольній, новій”.

РОМАН ШУХЕВИЧ

Бувають ночі темні, наче нетрі,
Коли сказати серцю треба — цить!
Бо ж видно із Говерли та з Ай-Петрі,
Що в центрі України щось горить.

То над Збручем стоїть несамовитий
Вогонь, як дух, прип’ятий до стовпа.
Вогонь! Горить бензиною облитий
Роман Шухевич, командир УПА.

Вже тих нема, що мертвого палили,
Гарячий попіл висипали в Збруч,
Щоб не воскрес, не вийшов із могили,
Не взяв відомсти зброю обіруч.

А він горить! Тріщать кістки, як дрова,
І серце палахтить, немов свіча.
На тім вогні палає наша мова,
Гартується, подібна до меча.

Вже тих нема, що той вогонь розклали,
Та ні! Подумай, подивися в ніч, -
В пітьмі очима блимають шакали,
Потворні створи імперських сторіч.

Вони чекають попелу і тліну,
Щоб замести сліди НКВД,
А він горить і гріє Україну,
Коли на неї льодовик іде.

А він горить і не стає золою,
І не чорніє мученицька плоть,
І над його душею золотою
Ридає подивований Господь.

Бувають ночі... Страшно бути в хаті.
Виходжу й бачу над Збручем вогонь.
То він горить на сталінській цераті,
І піт стікає з обгорілих скронь.

Осінь у віршах

                              

Березовий листочок

Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…
(Ліна Костенко)

Дощова осінь

Водить осінь хороводи,
Під мелодію дощів
На прогулянку виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі,
У темниці ми були.
Та вернулися тумани, задощило в небесах, —
І ми знову у пошані,
Знов нас носять на руках…»
І прийшли тоді до згоди парасолі і плащі,
Що найбільша насолода —
Це коли ідуть дощі.
(Анатолій Качан)

Осінь пензлика взяла

Осінь пензлика взяла,
малювати почала,
в білокорої берізки золотила довгі кіски.
Став багряним колір чуба
в мудрого дідуся-дуба.
Дві сестрички, дві осички
стали жовті, мов лисички.
А довкруг, довкруг травиця
тихо-тихо золотиться.
Ось палахкотять калина,
горобина і шипшина.
Не вгаває щедра осінь,
а малює неба просинь.
Ще — тоненькі павутинки,
сірий дощик і хмаринки…
Пензлик біга без упину —
гарна в осені картина.
(Марія Пономаренко)

Вірш Ліни Костенко "Крила"

МАМО, НЕ ПЛАЧ, Я ПОВЕРНУСЬ ВЕСНОЮ…

МАМО, НЕ ПЛАЧ, Я ПОВЕРНУСЬ ВЕСНОЮ…

( присвячую матерям загиблих героїв)

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.

Так судилося, ненько,

Що слово бабуню вже не буде твоїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває:

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

Оксана Максимишин 

12 лютого 2014 р.

Про людей

Про людей
Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, -
XX вік! - а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.

Ліна Костенко "Свят вечір"

                

СВЯТ-ВЕЧІР

Мороз малює у віконці.
Узваром дихає кутя.
І Мати Божа на іконці
у хустку кутає дитя.

Побудь дитиною, синочку.
Твоє дитинство золоте.
Ще вітер віє у терночку
і дерево на хрест росте.

Ще час не сплинув за водою.
Ще Юда спить у сповитку.
Он гурт з різдвяною звіздою
уже на ближньому кутку.

Поколядують і засіють.
Ще, може, буде і життя.
Ти на Голгофі вже Месія,
а на руках іще дитя.

Завірюха

Завірюха

Замела доріжки снігом завірюха.
Дай мені матусю теплого кожуха. 
Я візму санчата та й піду кататись, 
З віром вільнокрилим буду я змагатись.
Як рожеві квіти стануть мої щічки, 
Ну, а потім буду, грітись біля пічки

Ліна Костенко "Мені іноді здається"

Мені іноді здається,

Що все якось не так іде:

Вода не з того русла б’ється,

А люди роблять тільки зле.

Що за добро вже всі забули,

Що радості нема в житті,

Що кораблі, що затонули,

Так і залишаться на дні,

                як і стосунки між людьми…

Хоча, мабуть, мені це не здається,

Бо переконуюся знов і знов,

Що проти течії ніщо не ллється,

А люди загубили віру і любов.

Хто винен в цьому – ось дилема.

Та, мабуть, відповідь проста :

У нас всіх є страшна проблема –

Не вмієм бачити добра.

Не вмієм зранку посміхатись

І Богу дякувать за те,

Що дав нам змогу вранці прокидатись

І сто нагод змінити все.

Тому схиляюсь я до того,

Що попри біди й вчинки злі,

Наш світ все ж відродитись зможе

У щасті, мирі і добрі!

Вже брами літа замикає осінь… Ліна Костенко

Вже брами літа замикає осінь… Ліна Костенко

Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.
Цвіркуни й перепілочки припинили концерт.
Чорногуз поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в Африку, пакував чемодан.
Де ж ти, літо, поділось, куди подалось?
Осінь, ось вона, осінь!
Осінь, ось вона, ось.
Осінь брами твої замикала вночі,
погубила у небі журавлині ключі.

Літо

У відчинене віконце 
Зазирнуло зранку сонце 
І лоскоче ніжно носик 
І маленькі ніжки босі. 
Сяйвом сонця все залито, 
В нас гостює справжнє літо, 
Кольорове та яскраве, 
Запашне, смішне, цікаве! 
Мама літечку радіє, 
Літо всіх маляток гріє, 
Щоб росли вони здорові, 
Наші «сонечка» чудові!

Я живу, как кукушка на часах...

Я живу, как кукушка на часах...

Я живу, как кукушка в часах,

Не завидую птицам в лесах.

Заведут - и кукую.

Знаешь, долю такую

Лишь врагу

Пожелать я могу.

Квіти - душа ЗЕМЛІ

Квіти, квіти… Чарівні квіти, 

Кольорові, великі й малі… 

Ви умієте душу зігріти,

 Бо й самі ви — душа землі.

Все починається з мами

КЩО ГОВОРИТИ МІЖ НАМИ

Якщо говорити
Між нами,
То все починається
З мами.

І казочка перша
У світі,
І сонячна подорож
В літо.

Найперші легенькі
Сніжинки
І сяюче диво —
Ялинка.

Від мами — і літери,
Й слово,
І зроблена разом
Обнова...

Якщо говорити
Між нами,
То все починається
З мами.

Весняний рай

О, Вишневий цвіте, ти тендітною лозою Уплетись в буденність мою ніжності вінком, Заплітай барвисті квіти, поливай росою, Закипай у чреслах моїх материнським молоком! Залиши у жилах моїх пристрасті відверті Поклади ув очі мої мудрості крихкої злам, Упіймай і закарбуй в тривкі свої конверти Хтивість мою чемну та мій жовчний крам. Прорости одвічним небом в мене в животі, Заквітчай розкішним цвітом біль моїх легень, Народись фатальним культом і згубись у небутті Та зливайсь із кров'ю в венах вічністю пісень! Білий Янгол мій, мій Білосніжний цвіте, Укради любов мою, мій ясний випий день... Терпи морозні ранки, терпи холодний квітень, Щоб червень захлинувся стиглістю вишень...

З днем народження Кобзарю

9 БЕРЕЗНЯ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКа

У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації... 

Автор портретів Кобзаря моя доця -  Попович Богдана

У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації... 

Ліна Костенко КОБЗАРЕВІ І Кобзарю! Знов до тебе я приходжу, бо ти для мене совість і закон. Прости, що я дрібницями тривожу твій вічний і глибокий сон. А, може, це і не дрібниця. Ти ж бачиш сам, які складні часи: Великі струси. Перелом традицій. Переосмислення краси.