З днем народження Кобзарю

9 БЕРЕЗНЯ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКа

У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації... 

Автор портретів Кобзаря моя доця -  Попович Богдана

У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації... 

Ліна Костенко КОБЗАРЕВІ І Кобзарю! Знов до тебе я приходжу, бо ти для мене совість і закон. Прости, що я дрібницями тривожу твій вічний і глибокий сон. А, може, це і не дрібниця. Ти ж бачиш сам, які складні часи: Великі струси. Перелом традицій. Переосмислення краси. І вічний рух - у всесвіті, у світі. Лише могили з місця - ані руш... 0, скільки стало в нашому столітті скалічених і безнадійних душ! Та що ж, не дивно. Покрутився глобус в диму, в пожежах, у кривавій млі. Захворів дехто на морську хворобу, хитається на палубі землі. Розхитаний, спустошений і кволий, біда, якщо в мистецтво забреде, - шукає форм не бачених ніколи, шукає форм нечуваних ніде. І тут же - просто шукачі прокорму, і шахраї і скептиків юрма - шукають найсучаснішої форми для того змісту, що в душі нема. Возрадуйтеся прадіди печерні - ось пролунав новітній благовіст! в абстракції, в модерній, в істерії, конає в корчах витончений зміст. І сам на себе споглядає збоку - чи є в його агонії краса... Кобзарю мій! Поете мій високий! А як же ти поезії писав? Я не писав. Я плакав і сміявся. Благословляв, співав і проклинав. Сказати правду - мало турбувався, як я при цьому збоку виглядав. ІІ Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгомонний вік. Завихрень - безліч. Тиші - анітрохи. А струсам різним утрачаєш лік. Звичайні норми починають старіти, тривожний пошук зводиться в закон, коли стоїть історія на старті перед ривком в космічний стадіон. Вона грудьми на фініші розірве Чумацький Шлях, мов стрічку золоту. І, невагома, у блакитній прірві відчує враз вагому самоту. І позивні прокотяться луною крізь далі неосяжно голубі... А як же ми, співці краси земної? Чи голоси у нас не заслабі? Чи не потонуть у вітрах простору? Чи сприймуть велич нової краси?.. Тарас гранітний дивиться суворо: - А ви гартуйте ваші голоси! Не пустослів'ям, пишним та барвистим, не скаргами, не белькотом надій, не криком, не переспівом на місці, а заспівом в дорозі нелегкій. Бо пам'ятайте, що на цій планеті, відколи сотворив її пан Бог, ще не було епохи для поетів, але були поети для епох!