ЛЕВИЦЬКИЙ Кость Антонович (18.11.1859–12.11.1941) – держ. і громад. діяч, дійсний (1899) та почесний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний член т-ва "Просвіта" (див. Просвіти). Н. в м. Тисмениця в сім'ї священика. Навч. на юрид. ф-тах Віденського та Львів. ун-тів. Будучи студентом ун-ту, став одним з ініціаторів створення Кружка правничого – фактично першого професійного об'єднання укр. правників на західноукр. землях. Доповідь Л. "Про Руську правду", виголошена на засіданні гурт-ка, була опубл. в ж. "Зоря" (1882). У гуртку була розпочата робота над виробленням укр. юрид. термінології, вона знайшла своє завершення у виданому Л. німецько-укр. юрид. словникові (1893). Після закінчення навчання відкрив адвокатську канцелярію у Львові й одним із перших став писати скарги і подання до суду українською мовою. Розпочав активну громад. діяльність у т-ві "Просвіта" виданням популярно-правових праць: "Про закон о товариствах і право збору" (1884), "Наша свобода або які ми маємо права" (1888), "Наш закон громадський або які ми маємо права і повинності в громаді" (1889), "Про польові пошкоди" (1893) та ін. Був ініціатором перетворення "Просвіти" з просвітнього т-ва на просвітньо-екон., автором її нового статуту (1890), брав участь у створенні низки ін. укр. громад. інституцій, зокрема: т-ва укр. ремісників "Зоря", першого на західноукр. землях споживчого кооперативу "Народна торгівля", Крайового союзу кредитового, Крайового союзу ревізійного. Був співзасн. і ред. першого україномовного юрид. періодичного вид. "Часопись правнича" (1899–1900).
Активно займався політ. діяльністю. Був співзасн. і секретарем політ. Народної ради у Львові, на її основі згодом утворилося Національно-демократ. (нар.) сторонництво (1899), потім перейменоване на Українську національно-демократичну партію. Входив до кер-ва партії, з часом очолив її. 1907 був обраний послом (депутатом) до австрійс. парламенту, очолював там Український парламентський клуб. 1908 обраний також послом до Галицького крайового сейму, очолював там Укр. сеймовий клуб.
З початком Першої світової війни став на чолі (1 серпня 1914) Головної української ради у Львові (вона була понадпарт. політ. представництвом галицьких українців), опісля – Загальної української ради у Відні (5 травня 1915) як репрезентацію всього укр. народу. 10 жовтня 1918 став головою галицької делегації створеної у Львові Укр. нац. Ради (див. Українська національна рада ЗУНР), яка за відсутності президії на чолі з Є.Петрушевичем, що перебувала у Відні, підготувала та 1 листопада 1918 здійснила перебрання на себе всієї повноти влади на західноукр. землях. Після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки обраний Укр. нац. радою першим главою її уряду – Державного секретаріату Західноукраїнської Народної Республіки. Після відставки став головою Комісії виборчої реформи в Укр. нац. раді в Станіславі (нині м. Івано-Франківськ). У серпні 1920 – уповноважений у справах преси і пропаганди, а від січня 1921 – уповноважений у закордонних справах в уряді Є.Петрушевича. Очолював укр. делегації на переговорах у Ризі (Латвія; 1920) та Женеві (Швейцарія; 1921, 1922).
Після повернення з еміграції до Львова (1924) був обраний членом ЦК Українського національно-демократичного об'єднання, очолив Союз укр. адвокатів, заснував його друкований орган – ж. "Життя і право" (1928–39). Очолював Центробанк у Львові. У цей період видав праці: "Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914. На підставі споминів і документів. У двох частинах" (Львів, 1926–27), "Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914–1918. На підставі споминів і документів" (Львів, 1928), "Великий зрив (до історії української державності від вересня до листопада 1918 року. На підставі споминів та документів" (Львів, 1931), "Українські політики: Сильвети наших давніх і політичних діячів" (Львів, 1936).
З приходом рад. військ у Західну Україну на початку Другої світової війни був заарештований органами НКВС УРСР й утримувався в тюрмах Львова та Москви 20 місяців. Звільнений напередодні нападу Німеччини на СРСР. Повернувся до Львова. Після проголошення Акта Тридцятого червня 1941 став головою Ради сеньйорів, що мала бути всеукр. понадпарт. представницьким органом. Невдовзі помер у м. Львів. Похований на Янівському цвинтарі.
Немає коментарів:
Дописати коментар