"Велике гоніння" на християн

"Велике гоніння" на християн

23 лютого 303 року римський імператор Діоклетіан видав наказ зруйнувати християнський храм в Нікомедії, конфіскувати його майно і спалити всі знайдені в ньому рукописи. Наступного дня був опублікований його едикт про знищення священних писань, літургійних книг і храмів по всій імперії. Це стало початком гонінь на християн, які тривали наступне десятиліття і стали початком громадянської війни у Римській імперії.

На початку III століття, коли їх кількість сягнула 5-10%, серед християн з'явилось достатньо багато заможних і впливових громадян імперії, що призвело до зміни терпимої до них політики: спочатку у 202 році Септимій Север заборонив навернення римських громадян в християнство чи юдаїзм, а в 250 році Децій Траян запровадив державний контроль над релігійним життям країни - загроза страти за відмову продемонструвати лояльність державі поклонінням божествам, що її уособлювали, привела до масового зречення християн і страті багатьох представників її вищого духівництва. За правління Валеріана I переслідування поширились на знатних мирян, що перебували на державній службі, - їх страчували, позбавляли майна і засуджували до принизливих громадських робіт.

У перші роки свого існування християни розглядались як послідовники юдейської секти, релігійна практика яких була викликом традиційним римським звичаям - вони відмовлялись відмічати народні свята, не брали участь в культі імператора, публічно критикуючі давні звичаї. Це викликало у суспільстві ворожість та несприйняття, спорадичне переслідування місцевою владою і лише у 125 році імператор Адріан видав рескрипт, яким наказував у випадку причетності християн до злочинів тортурами домагатись відмови від віри, але застерігав від їх переслідування за релігійною ознакою.

Гоніння, розпочаті Децієм, привели до розколу християнської церкви та падіння її авторитету і припинились на кілька років за імператора Галлієна, який у 260 році надав християнам свободу богослужіння. «Мир всіх церков» завершився з приходом до влади у 284 році прихильника традиційного римського культу Гая Аврелія Діоклетіана, який прагнув відродити давню релігію і звичаї. Він розпочав масову побудову храмів богів римського пантеону в усіх регіонах імперії, розглядаючи створену ним нову систему правління - тетрархію - як відновлення римських цінностей, що повернуть велич державі, а релігійні меншини - як перешкоди на шляху зміцнення імперії.

Першими постраждали маніхейці, ватажків яких у 302 році за наказом Діоклетіана було спалено живцем, більшість послідовників - страчено або засуджено, а їх майно - конфісковане на користь імператорської скарбниці. Гоніння на них були обгрунтовані в указі, де вчення Мані було оголошене новою релігією, яка на відміну від старих, не може користуватися божественним заступництвом. Такими ж сектантами вважались і християни, які самі традиційно протиставляли себе юдеям, - їх духовенство, що стало респектабельним суспільним інститутом, і державні мужі на високих постах в системі римської влади і армії стали розглядатись як загроза єдності імперії.

На початку лютого 303 року вогонь знищив частину імператорського палацу в Нікомедії. Співправитель Діоклетіана Галерій зумів переконати його, що паліями були християни, які вступили в змову з палацовими євнухами. Незважаючи на те, що винні так і не були знайдені, 23 лютого 303 року Діоклетіан видав наказ зруйнувати християнський храм, який височів на пагорбі навпроти його палацу, спалити знайдені в ньому рукописи і конфіскувати майно. Наступного дня був опублікований його едикт про знищення всіх християнських священних писань, літургійних книг та храмів по всій імперії, позбавлення сенаторів, вершників і декуріонів з числа християн своїх рангів, вільновідпущеників - свободи, і всіх християн - права звертатися до суду.

Влітку 303 року Діоклетіан видав другий едикт, яким наказувалось заарештовувати всіх єпископів та священиків і під страхом страти змусити їх принести жертвоприношення римським богам, а взимку 304 року наступний едикт зобов'язував це робити всіх громадян країни, незалежно від статі і віку. Після зречення Діоклетіана і його співправителя Максиміана у 305 році гоніня на християн продовжились і за правління їх спадкоємців Галерія та Костанція Хлора, які видали власні закони проти християн: церковна ієрархія була знищена, державний апарат і армія очищені, більшість християн, хоча й формально, але зреклися своєї віри.