Воїн

                                        ***

Перед ним прочинялися брами усіх океанів
Неймовірно безмежних,то сонячних, то крижаних,
Береги островів проростали крізь призми туманів,
І нестерпно п'янило глибинне відлуння доріг.
Мерехтіли зірки у безодні мінливого неба,
Обпікали слова різнобарвних, мереживних мов,
І химерні міста нездоланно манили до себе,
Гострим лезом жаги розтинаючи збурену кров.
Над його головою вітри тріпотіли, мов крила,
А зіниці вбирали загуслу від спраги пітьму.
Світ був наче вино,але серце надсадно щеміло,
Коли він повертався, не знаючи навіть чому
До країни,роздертої війнами і протиріччям,
До терпкої на смак мови пращурів серед степів,
Де пекельна ненависть палала людськими обличчями,
І ніхто не чекав на повернення блудних синів.
Та земля, непривітна й безрадісна, не відпускала,
Той народ йому дуже болів попри неприйняття,
Без отого повітря було навіть щастя замало,
Тих гірких кльорів бракувало палітрі життя.
Він долав без зусиль всі кордони, про те був безсилий
зруйнувати пороги ворожості поміж людьми.
І та змучена, хвора країна у ньому кровила,
Як обвуглена рана з приреченим жахом зими.

 .20.03. 2016 р.                                  Дашко Наталія.