Методичні рекомендації щодо викладання історії у 2018/2019 навчальному році
Додаток
до листа Міністерства
освіти і науки України
Методичні рекомендації щодо викладання історії у 2018/2019 навчальному році
У 2018/2019 навчальному році чинними є такі навчальні програми:
для учнів 5 – 9 класів: «Історія України. Всесвітня історія. 5–9 класи», затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017 р. № 804; для учнів 11 класів: «Історія України. Всесвітня історія», затверджені наказом Міністерства від 14.07.2016 р. № 826.
Програми розміщено на сайті Міністерства освіти і науки України за покликаннями:
http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-programi-5-9-klas-2017.html;
http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-programy.html.
Учні 10 класів будуть навчатись за новими програмами. Міністерством рекомендовано для вивчення інтегрований курс «Історія: Україна і світ», а також 2 окремі кури “Історія України” та “Всесвітня історія”.
Для підвищення результативності навчання пропонуємо синхронізувати вивчення історії України та всесвітньої історії в тих класах, де всесвітня історія та історія України вивчаються паралельно (7 – 11). Рекомендовану послідовність вивчення історії України та всесвітньої історії за розділами наведено у програмах. Проте вчитель може організувати вивчення учнями програмного матеріалу зазначених курсів як послідовно, так і паралельно. Методичні структури не уповноважені регламентувати розподіл учителем навчальних годин у межах тем.
У системі шкільної історичної освіти, що склалася за роки незалежності, у п’ятому класі традиційно викладається пропедевтичний курс історії.
Пропедевтичний характер курсу 5 класу визначає принципи відбору змісту та стилістичні особливості його викладу відповідно до програми. Його зміст спрямовано на досягнення загальної мети шкільної історичної освіти: формування в учнів самоідентичності та почуття власної гідності на основі осмислення соціального й морального досвіду минулих поколінь, розуміння історії і культури України в контексті загального історичного процесу.
Беручи до уваги вікові особливості пізнавальної діяльності дітей 10 – 11 років, в учнів маємо формувати первинні поняття та уявлення про розвиток, предмет вивчення й суспільну роль історії як науки і як живої пам’яті про життя людей у минулому. Учні мають також опанувати на початковому рівні (уміти оперувати) значною кількістю історичних термінів. Зрозуміло, що успішних результатів у навчанні історії можна досягти за умови опанування учнями вміння й навичок опрацювання навчального історичного матеріалу, тому саме це є предметом спеціального відпрацювання на уроках курсу. Передбачається також ознайомлення дітей з історичними джерелами різних типів – як писемними, так і речовими, включаючи пам’ятки культури, що формують навколишнє історичне середовище.
Принципове значення для організації навчання історії в 5 класі мають активні та інтерактивні методи. Передумовою активного навчання є чергування різних форм діяльності учнів. Наприклад, працюючи з текстом, учні можуть шукати відповідь на запитання, добирати коментарі до ілюстрацій, складати план, порівнювати текст з ілюстраціями та картами, знаходити нові слова та витлумачувати їх за інструкціями підручника.
Основним методом опрацювання змісту є коментоване читання учнів по черзі (ланцюжком), що супроводжується постановкою запитань до тексту та відповідями на них або виділенням у тексті головного (основних думок). Роль учителя – організувати бесіду навколо питань, що вивчаються в контексті теми чи розділу.
Роботу з підручником можна чергувати з коротким викладом (розповіддю) вчителя, роботою із зошитом. З огляду на вікові особливості п’ятикласників розповідь учителя (не більше ніж 5–10 хв.) не повинна бути лекцією, а уроки жодною мірою не повинні зводитися тільки до читання й переказування тексту підручника. Немає потреби переповідати той матеріал, що викладений у підручнику, як і не потрібно ускладнювати виклад додатковою інформацією. Слово вчителя має бути образним та емоційним, воно повинно апелювати до особистісного досвіду п’ятикласників.
З-поміж методів навчання заслуговують на увагу ігрові форми. Під час вивчення курсу може йтися як про створення окремих, епізодичних ігрових ситуацій, так і про застосування ігрових моделей навчання. Варто ширше використовувати урок-екскурсію, наприклад, до місцевого музею чи історичної пам’ятки. Доречними є ігри-подорожі чи ігри-дослідження, які можна сконцентрувати в часі, обмеживши однією темою або й одним уроком.
Інтегрований курс «Історія: Україна і світ»
Програма інтегрованого курсу «Історія: Україна і світ», що запроваджується в 2018 р. для 10-го класів закладів загальної середньої освіти, спрямована на формування розумінь і вмінь інтерпретувати історію України як частину світового культурного, економічного та політичного простору. Змістове наповнення предмета базується на засадах громадянської спрямованості, людиноцентризму, україноцентризму, націєтворення, європейськості. Проблематику історії України (що повинна становити дві третини змістового наповнення) вмонтовано у світовий, насамперед європейський історичний контекст і водночас показано, як вона цей контекст творить. Програма акцентує увагу на взаємодії української та світової історії, а також на складних викликах, які з’являлися перед тогочасними державами, націями і людьми.
Програма охоплює основні події, явища і процеси, які визначали історію України і світу в 1914–1945 рр. Це один з найдраматичніших періодів у світовій історії, адже своєрідним його обрамленням стали дві світові війни. Відповідно до навчальної програми цей період вивчається за такими розділами: «Перша світова війна», «Соціальні й національні революції в Європі. Українська революція», «Облаштування повоєнного світу: між демократією й авторитаризмом», «Тоталітарні режими як виклик людству», «Україна і світ напередодні Другої світової війни. Початок війни», «Друга світова війна: перебіг і результати». Рекомендується, аби роботі з цими широкими темами передували (на початку навчального року) вступні заняття, які сформують в учнів/учениць початкові уявлення про ключові явища і процеси історичного періоду, дадуть змогу розпізнати головні тенденції розвитку українського і європейських суспільств у той час.
Програма орієнтує учасників освітнього процесу на результативну діяльність. Очікувані результати навчально-пізнавальної роботи описані як завдання, виконання яких учні повинні продемонструвати (назвати, описати, охарактеризувати, зробити підбірку, систематизувати тощо). Умовою досягнення результатів, що пов’язані з осмисленням ключових історичних явищ, оцінкою діяльності історичних осіб, є дослідницько-пошукова і творча робота. Програма, зокрема, спонукає школярів до занять біографістикою, творення психологічних портретів історичних особистостей, а відтак до розуміння сутності історії. До кожної теми подано орієнтовну тематику практичних занять, навчальних проектів і/або есе. Проекти й есе можуть виконуватися за вибором як учителя, так і учнів, як у класі, так і вдома, але з обов’язковим обговоренням результатів на уроці. Учитель/учителька має оцінити, насамперед, уміння учнів виконувати подібні завдання, бо переліки фактів завжди будуть неповними, а судження учнів матимуть різний рівень узагальнення.
Передбачено можливості для вчителя/вчительки самостійно планувати навчальну роботу з учнями: вибудувати власний алгоритм роботи з учнями/ученицями, зокрема акцентувати на певних навчальних цілях, змістових елементах, розширювати коло історичних діячів, змінювати послідовність вивчення матеріалу в межах розділів, додавати матеріал з історії рідного краю, доповнювати тематику практичних занять, творчих робіт. Для практичного заняття, проекту, есе учитель/учителька може обрати іншу тему, розробити пізнавальні завдання, що ґрунтуються на самостійно підібраній джерельній базі. Пропоновані учням/ученицям завдання мають бути аналітичними, зорієнтованими на визначені у відповідному розділі Програми очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності, сприяти освоєнню учнями ключових компетентностей, формувати розуміння зв’язку між вивченим матеріалом і сучасністю.
У програмі немає розподілу навчальних годин за розділами. У межах загальної річної кількості годин учитель/учителька самостійно визначає час для роботи над кожним розділом програми, дбаючи при тому про досягнення учнями/ученицями повноти завдань, що визначені як очікувані результати учіння. Слід врахувати, що Програма спрямована на те, щоб учні/учениці могли досягати навчальних цілей на основі опрацювання менших обсягів інформації (за рахунок внутрішньої й зовнішньої інтеграції). Плануючи курс, доцільно визначити цілі (очікувані результати учіння) та виділити навчальний час (у межах уроку, окремими уроками) на вивчення історії рідного краю.
У програмах з історії України та всесвітньої історії для 10-11 класів передбачено виконання практичних робіт, навчальних проектів та написання есе. Виконання рекомендованих видів робіт спрямоване на формування предметних компетентностей, розвиток творчо-пошукових умінь і навичок. Для досягнення цієї мети та раціонального використання навчального часу вчитель/вчителька обирає запропоновані види робіт з розрахунку не більше двох видів робіт під час вивчення навчального розділу. Водночас, учитель/учителька на власний розсуд можуть обирати/ змінювати/ корегувати/ доповнювати як назви тем цих видів робіт, так і їх кількість.
Під час оцінювання есе варто врахувати дотримання структури цього типу тексту, вміння учня логічно викласти та аргументувати власні думки щодо запропонованої теми, навівши приклади з кількох джерел. Під час оцінювання начальних проектів слід звернути увагу на повноту висвітлення та логічність викладення змісту теми проекту; оформлення результатів дослідження та якість їх представлення, внеску кожного з учасників проекту.
У 2018-2019 роках відзначатимуться 100 – річчя Української революції: зокрема ювілей Української Держави гетьмана Павла Скоропадського (УД) та Директорії УНР під проводом Симона Петлюри. Важливим для освітніх установ є не протиставляти ці форми українського державного будівництва, а подавати їх як різні варіанти української державності. Попри недоліки державного будівництва у цих роках, ззначені державні утворення, що різнилися методами і соціальною базою підтримки, є рівноважливими формами української державності: консервативної і соціалістичної. У Державі П. Скоропадського соціальною базою була землевласницька дідична верства та підприємці, в Директорії УНР – середній і дрібний земельний власник – селянин, українське робітництво.
УД та Директорія УНР має протиставлятися т.зв соціалістичній УСРР, яка була маріонетковою (фейковою) державою більшовицької Російської Федерації. Остання, окупувавши території України встановила колоніального типу режим, який цілком був залежний від російської \ більшовицької влади з Москви.
Листопад 2018 р. – сторіччя заснування українського держави на західній Україні. Західно – Українська Народна Республіка заснована була після розвалу Австро-Угорської монархії у листопаді 1918 року. У січні 1919 р. сталося об’єднання Східної і Західної України в єдину соборну державу.
У 2018 р. виповнюється 100 років від дня заснування Української академії наук (УАН). Ця дата має не лише важливе культурне, але й громадсько-політичне значення. УАН постала за часів гетьманування Павла Скоропадського, але сама установа стала можливою завдяки багаторічній діяльності видатного історика Михайла Грушевського, який очоливши Наукове товариство ім. Т.Шевченка, фактично почав створення національної академії наук. Проміжною стадією було створення у 1906-1907 роках Українського наукового товариства у Києві (УНТ). Утворення УАН стало свідченням цивілізаційних прагнень українського народу стати частиною європейського світу. УАН ставило за мету не лише розвиток національної науки, але й виховання свідомого українського громадянина.
1918 рік – час постання перших національних вищих навчальних закладів на Наддніпрянщині: Українського державного університету в Києві і Кам’янці, а також історико – філологічного факультету майбутнього Полтавського українського університету.
На межі 1918 – 1919 років постав за наказом головного отаману Директорії УНР Український національний хор під орудою Олександра Кошиця. Перша закордонна мандрівка українських співаків була здійснена до країн Європи, Північної та Південної Америки. Ця подорож ставила за мету пропаганду культурою ідей української державності. Виконання знаменитого «Щедрику» Миколи Леонтовича призвело до того, що ця пісня стала однією з найпопулярніших мелодій світу, широко використовуваною навіть в голівудських американських фільмах.
Формуючи в учнів історичну свідомість на основі аналізу уроків минулого, важливо звернути увагу на те, що на українських теренах у ХХ столітті відбулись трагічні події, які визнані геноцидами: Голодомор українського народу, Голокост, депортація кримських татар та інших народів Криму.
24 листопада 2018 р. (традиційно – у четверту суботу листопада) в Україні відзначається День пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій в Україні .
Відзначаючи 85-і роковини Голодомору 1932 – 1933 рр. – геноциду українського народу, особливу увагу слід приділити набуттю учнями/ученицями конкретно-історичних знань та осмисленню обставин виникнення, перебігу та наслідків сталінської політики творення голоду. Необхідно виокремлювати соціально-фізіологічне явище «голод» від поняття і явища «Голодомор». Термін і явище «голод» вказують на кількісне (відсутність наявності їжі протягом певного терміну) і якісне голодування людського організму (нестача білків, жирів, вуглеводів, відтак калорій). Голод і Голодомор стосовно 1932 – 1933 рр. вирізняються. Вони не є тотожні. Голодомор – це не смерть від голоду, а історична форма застосування терору голодом, тобто штучно організованого голоду в Україні. Він є геноцидом проти цивільного населення у мирний час. Тому маємо завжди використовувати визначення «Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні», тобто вид злочину, роки та місце його скоєння.
Історично та юридично хибним є застосування поняття «український геноцид», яке у такому лінгвістичному поєднанні вказує на участь українців у його скоєнні. Правильно писати і говорити – «геноцид українців», « геноцид українського народу».
Помилковим є розмежування явищ «голод» і «Голодомор» у їх хронологічних рамках 1932 – 1933 рр. Голодомор не є вищою фазою голоду, а історичним, меморіальним і юридичним терміном, який відповідає ознакам геноциду. Закон України від 28 листопада 2006 р. зафіксував хронологічні рамки Голодомору в Україні, тому вони не підлягають ревізії. Вони набули сталості в історіографії.
Неологізми «загальносоюзний голод», «спільна трагедія радянського народу» суперечать самому тлумаченню фізіологічного голоду, заперечують Голодомор – геноцид. Якщо був загальносоюзний голод, то який регіон СРСР став його епіцентром, адже у першій половині 1932 р. голоду на території РСФРР не було.
Неможливо розділяти Голодомор 1932 – 1933 рр. на «голод у 1932 р.» та «Голодомор 1933 р.», як це інколи трапляється у підручниках та працях окремих істориків. Зазначений поділ не відповідає реальним подіям першої половини 1932 р., коли виникли термін «штучний голод», а ним було охоплено більше третини районів УСРР з виразними ознаками масової смертності, випадками людоїдства.
Викладаючи тему Голодомору, важливо пояснити учням, що його жертвами є померлі та фізично постраждалі. Тому жертвами Голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні були 25,5 млн селян, з яких понад 7 млн померлих та ненароджених. Українські демографи у 1930-х рр. прогнозували збільшення населення в УСРР на січень 1937 р. до 35,6 млн осіб, а перепис зафіксував 27,9 млн осіб, відтак втрати становлять 7,7 млн осіб. Вони є жертвами Голодомору.
Важливим є також поєднання класних та позакласних заходів для активізації потенціалу педагогіки партнерства, поєднання зусиль вчителів-батьків-дітей для кращого осмислення й передачі пам’яті про голод-геноцид з погляду виховання усвідомлення цінності власної держави, демократичних свобод, а також соціальної активності та відповідальності.
Навчальні заклади у 2018/2019 році можуть долучитися до Всеукраїнського конкурсу учнівських робіт імені Лідії Коваленко і Володимира Маняка. Його проводитиме Інститут історії України НАН України у співпраці з Міністерством освіти і науки України, за підтримки Науково-освітнього консорціуму вивчення Голодомору (HREC) при Канадському інституті українських студій Альбертського університету.
29 вересня 2018 р. в Україні відзначатиметься День пам’яті жертв Бабиного Яру, який став символом Голокосту та інших злочинів нацизму на окупованій території України та Східної Європи (за два дні 29 та 30 вересня 1941 р. у Бабиному Ярі, урочищі на північно-західній околиці Києва, розстріляли майже 34 тисячі євреїв. Тут же нацисти розстрілювали ромів, радянських військовополонених, українських націоналістів та інших «ворогів рейху»).
27 січня 2019 р. в Україні та світі, відповідно до Резолюції Генеральної асамблеї ООН 2012 року, відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту (саме в цей день у 1945 р. війська 1-го Українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц (у м. Освенцим), який став символом Голокосту та інших нацистських злочинів).
Вивчення історії Голокосту здійснюється, за рекомендаціями Ради Європи та інших міжнародних організацій, як складова української, європейської та світової історії. Це забезпечується на уроках з історії України та всесвітньої історії, а також у позакласній та позашкільній роботі. Зокрема, Міністерством освіти і науки України затверджені Програми для факультативних, спеціальних курсів, курсів за вибором з історії Голокосту.
У рамках реалізації спільного проекту Яд Вашем та Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» за підтримки Міністерства освіти і науки України «Вивчення Голокосту для формування атмосфери толерантності» вчителі, методисти, а також учні закладів загальної середньої освіти можуть брати участь у всеукраїнських та міжнародних семінарах з історії Голокосту; пересувних (мобільних) освітньо-музейних виставках; конкурсах творчих робіт «Уроки війни та Голокосту – уроки толерантності»; міжнародних молодіжних проектах «Ковчег», «Оливкове дерево» та інших. Додаткова інформація щодо зазначених заходів міститься на сайті Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума».
Все більшу популярність набувають освітні програми і конкурси, що реалізуються Міністерством освіти і науки України спільно з Українським науково-дослідним та освітнім центром вивчення Голодомору.
18 травня 2019 р., як і в попередні роки, вшановуватимуть пам’ять жертв депортації кримських татар (18 травня 1944 року розпочалася радянська операція з депортації кримських татар), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.
З метою набуття школярами історичної та інших компетентностей, відповідно до державних вимог до загальноосвітньої підготовки учнів, окремою структурною складовою програми вперше стають спеціальні уроки – практичні заняття. Практичні заняття з історії відрізняються від практичних та лабораторних робіт з природничих предметів. Такі заняття в курсі історії мають подвійну мету: по-перше, вони є способом вивчення нового матеріалу на основі опрацювання історичних джерел; по-друге, – важливим засобом формування предметних умінь і навичок учнів. Кожне із пропонованих практичних занять присвячується певній темі. Урок має описану вище структуру, проте передбачає переважно самостійну роботу учнів – індивідуальну чи групову – над окремими питаннями теми із використанням різноманітних джерел знань (підручників, де вміщені необхідні відповідно до теми історичні джерела різного виду, включаючи як текстові, так і візуальні, довідкові матеріали, запитання і завдання, Інтернет-ресурсів, фондів музеїв, місцевих історичних пам’яток, що оглянуті учнями).
Під час практичного заняття вчитель виступає як консультант у процесі самостійної роботи учнів, надаючи їм необхідну допомогу відповідно до віку та пізнавальних можливостей. Матеріали до практичних занять та методичні рекомендації з організації пізнавальної діяльності учнів мають бути подані в підручниках. Питання порядку проведення практичних занять та оцінювання їхніх результатів залишається в компетенції вчителя.
