А. Рябуха: открытые уроки или театр одного актера

А. Рябуха: открытые уроки или театр одного актера

 Більшість учителів – це вчителі за покликанням душі, люди, які присвятили життя навчанню дітей.

Життя змінюється, змінюється й школа. Більшість педагогів, батьків розуміють, що реформи в освіті повинні бути! Звичайно, важко жити в епоху реформ, але без них нині неможливий освітній процес. Як директор школи знаю, як уже змінилася початкова школа. Адже зараз держава багато коштів вкладає в розвиток школи. Однак грошей все одно не вистачає. Незважаючи на брак коштів, оснащення шкіл покращується. Створюються оптимальні умови для комфортного перебування дітей у закладах освіти.

Рамковий Закон України «Про освіту» дав багато можливостей учителям, директорам шкіл. Але чи всюди змінюється освіта? Чи дійсно отримав автономію вчитель? Я завжди говорю, що автономія й демократія – це, у першу чергу, відповідальність. Відповідальність усіх, у тому числі й педагогів. Не всі розуміють автономію відповідно до чинного законодавства. Спілкуючись з директорами та вчителями, я вислуховую різні точки зору. Завжди буду стояти на позиції закону. На позиції прав того, чиї права порушені.

Пам'ятаю вислів однієї вчительки : «Моя мрія – прийти в школу й навчати дітей. Просто навчати, нікому нічого не доводячи». З теплом і вдячністю згадую свого першого завуча-наставника Антоніну Забару – учителя й професіонала з великої літери. Коли я прийшла до школи й попрацювала місяць, вона зібрала нас, молодих учителів, і дала настанову ходити на уроки до вчителів, які мали категорії, і відвідувати уроки один в одного. Без неї, просто ходити й спостерігати, переймати уміння, навички, досвід. Я вдячна своїм колегам Супрановій Ніні, Куроєд Ользі, Кабановій Надії, Кені Галині, Федоряко Ніні, Крекотіній Тетяні, Ховренко Галині, Легкій Ксенії за той неоціненний досвід, який я отримала. Причому на звичайних уроках!

Там я бачила роботу майстра: нестандартні ситуації, підтримку учнів, методи, які я потім успішно використовувала у своїй подальшій роботі. Діти на тих уроках могли помилятися, отримати двійку або заспівати. На заняття я просилася перед самим його початком. Ставала сама ученицею, спостерігала й навчалася. Отримувала задоволення від відвідування, бо вчилася разом з дітьми. Ставила себе на місце дитини, учителя.

Потім, уже будучи завучем, а згодом і директором, я відвідувала так звані відкриті уроки. Особливо смішно було, коли урок був «театральним», і всі знали свої ролі наперед. Діти іноді, не дослухавши питання, підіймали руки й давали відповідь. Іноді переплутавши ролі. А потім… А потім був гіркий присмак розчарування. Чому? Тому що я точно знала, що такий «показовий» урок учитель проводив тільки один раз на п’ять років перед атестацією. Для начальства. Для галочки. А далі … До чого це я? Просто висловлюю свою думку. І не як посадовець, а як учитель.

Написати роздуми про відкриті уроки мене спонукала остання зустріч із учителями, яких я знаю особисто. Під час розмови в мене запитали: «Чи потрібні в школі відкриті уроки?» На моє питання, що таке в їхньому розумінні відкриті уроки, отримала наступну відповідь, що це ті заняття, що в більшості випадків проводять для директора школи та завуча. Перед атестацією адміністрація шкіл змушує вчителів проводити такі показові уроки.

Яка користь з них? Абсолютно ніякої!!! Для галочки. Бо після уроку «своїх» хвалять, а «неугодних» розпинають. «Великі вчителі», як правило, зовсім не розуміють методики уроків. Особливо смішно, коли директор-філолог оцінює урок фізики чи математики. Витягає шаблон аналізу уроку й запитує про методи і форми чи ставить інші «розумні» питання, хоча навіть не знає про що йдеться.

Яка користь для вчителя? Жодної! Крім витрачених нервів і часу, таке втручання в освітній процес нічогісінько не дає. Зате це дає «статус» директору та завучу «вчителя всіх вчителів».

Ми давно говоримо, що директор школи - це в першу чергу освітній менеджер, який забезпечує умови для навчання дітей. Школа повинна бути для дитини, а не для красивої картинки. Заклад не повинен існувати заради відділів освіти. Це відділи освіти повинні існувати заради шкіл. На щастя, у моїй практиці зустрічаються колеги-начальники відділів освіти, методисти, які розуміють необхідність змін, більше того, вони змінюються самі. Під час зустрічей з директорами добре відчувається їхня співпраця й налагоджена командна робота. І такі практики посилюють упевненість, що Новій Українській Школі - бути.

Звісно, змінити систему важко. Я завжди була проти театральних уроків. Я була за уроки, де вчителі ділилися досвідом, показували свої кращі практики. Зразу відповів опонентам, що коли була завучем та директором школи, то особисто залюбки ділилася досвідом роботи на обласних семінарах і з вчителями на місцях.

Яким я бачу відкриті уроки в контексті НУШ?

Критерій 3.3.3. оцінювання освітніх й управлінських процесів закладу освіти та внутрішньої системи забезпечення якості освіти проголошує: «У закладі освіти існує практика педагогічного наставництва, взаємонавчання та інших форм професійної співпраці». Адже ніхто не сумнівається, що співпраця й комунікація з колегами позитивно впливає на професійне зростання вчителя.

Це можуть підтвердити тисячі вчителів, які побували на різних заходах, організованих EdCamp. У чому їхня цінність? Кожен може поділитися своїм досвідом. Прийняти чи не прийняти - вибір учителя. Ніхто нікого не ставить у певні рамки. Іноді буває, що, почувши деяких педагогів, розумієш, як не потрібно робити. Але це свобода! Ніхто тебе не засудить – тільки вдячність і конструктивна розмова. І головне – бажання працювати далі! Працювати для дітей. А тут ступор… в образі «великих учителів».

Моє бачення виходу із такої ситуації? Я дам відповідь! Наприклад, я побувала на чудовому заході – EdCampі, що нещодавно відбувся в Дрогобичі. Відвідала багато майстер-класів. А в душу запала одна методика. Мені вона так сподобалася! Я приїхала у свій заклад і почала працювати із цією методикою в 6 класі.

Я сама відчуваю задоволення від роботи, помічаю результат і бачу, як діти охоче включилися в роботу. Я хочу, щоб мою роботу побачили й оцінили мої партнери-колеги. Обовʼязково запрошу їх на свій урок. Звичайний. Не театральний. Там можуть бути помилки, нестандартні ситуації. Я хочу, щоб мої колеги конструктивно оцінили мій урок! Наголошую: конструктивно! Хто виграє? У першу чергу я. Однак, коли на уроці присутні спостерігачі, це трішки напружує учнів. Але до «гостей» діти швидко звикають. І через три-чотири уроки на занятті комфортно і дітям, і вчителю. Урок йде так, як веде його вчитель. Це важливо зараз, бо новий Закон України «Про загальну середню освіту» передбачає, що батьки мають право присутніми на уроці.

Ситуація 2. При самооцінюванні закладу освіти методичне об’єднання вчителів математики, фізики з’ясувало що, у педагогів виникла проблема, наприклад, з впровадженням компетентнісного підходу в системі оцінювання (Критерій 2.1.2). Який план дій? Необхідно в робочий план роботи внести це питання. На першому етапі вивчити це питання, почитати літературу, методики. Розпочати використовувати це у своїй практиці. Можливо, пройти курси із цього питання. Звернутись до методистів (ось їхня задача - надати допомогу, а не перевірити). А потім запросити один одного на уроки, щоб поділитися досвідом, розглянути шляхи вдосконалення своєї роботи тощо. Хто виграє? Безперечно, усі. І не потрібно заганяти вчителя в рамки. Учитель – натура творча. І якщо це стане нормою для всіх - виграють усі. І в першу чергу - сама школа.

Я пропоную для вчителя, який з власної ініціативи активно долучається до командної роботи в закладі освіти, як мотивацію до подальшого вдосконалення в роботі використовувати інструмент позачергової атестації для присвоєння більш високої кваліфікаційної категорії чи педагогічного звання.

Я мрію, що такий учитель не буде «білою вороною». Це буде Вчитель-новатор, генератор ідей, який працює в НУШ! Я щиро в це вірю!