Володимир Онацький: про шкільні олімпіади

Автор: Володимир Онацький, заступник директора школи з навчально-виховної роботи.

Триває дискусія щодо пропозиції пана Ігоря Лікарчука про скасування предметних олімпіад у закладах загальної середньої освіти та перенесення їх до вищих навчальних закладів.

Аргумент, який наводить ініціатор, це - значне використання коштів місцевих бюджетів на ці цілі. Вочевидь, пан Ігор знає щось таке, чого не знають пересічні вчителі та батьки, але і мені за 40 років дотичності до шкільного життя так і не вдалося побачити ті величезні кошти, про які каже пан Ігор. Можливо, тому що реально олімпіади проводяться без залучення значних коштів.

Утім не можу не погодитись з думкою пана Ігоря щодо необхідності ВНЗ більше проводити роботи зі школярами, формуючи впродовж кількох років майбутній контингент студентів, орієнтованих на конкретний навчальний заклад, на конкретний факультет. І такі турніри, олімпіади вищим навчальним закладам варто проводити, як дистанційно, так і у самому закладі. Це можуть бути олімпіади з базових дисциплін для учнів однієї паралелі, а можуть бути і тематичні турніри, наприклад, про динозаврів чи риб, про лицарів чи шумерів. І учні з 5-6 класів мріяли б про навчання в цих навчальних закладах. А з учнями старших класів студенти-магістри могли б займатися манівською діяльністю, проходячи таким чином педагогічну практику під керівництвом досвідчених професорів-консультантів.

Але чи варто відмовитися від шкільних олімпіад? На мій погляд, олімпіада з української мови та літератури чи з історії, чи з математики – це можливість продемонструвати свої знання з цих предметів на рівні своєї школи, району чи міста.

Чому це корисно? Бо в результаті шкільного навчання всі учні беруть участь у всеукраїнських олімпіадах з базових дисциплін, що мають назву ЗНО. Так, я вважаю, що ЗНО – це олімпіада з гарними призами – бюджетними місцями у вищих навчальних закладах.

Пам'ятаєте, друзі, дискусію, коли мама однієї абітурієнтки вимагала від вчительки математики сплатити контрактне навчання її доньки, бо вчителька ставила високі оцінки, а за результатами ЗНО дитина не набрала омріяних високих балів. Цієї ситуації не було б, якби ця дитина брала б участь в олімпіадах. Тоді вона бачила реальний рівень своїх знань хоча б серед учнів району. А так ця дитина була кращою лише серед своїх однокласників, які були слабшими за неї.

За моїми багаторічними спостереженнями, учні-переможці олімпіад навіть районного рівня ніколи не мають проблем при складанні ЗНО і практично ніколи не займаються з репетиторами. Це впевнені в собі люди, які вміють зосередитися, розрахувати час, знайти правильне рішення, бо робили це неодноразово впродовж багатьох років.

А як же бути з сучасним педагогічним постулатом: дитину не потрібно порівнювати з іншими, її потрібно лише порівнювати з собою вчорашньою і відзначати лише ці зміни? У реальному житті ми порівнюємо себе з іншими людьми постійно: хтось першим забіг в автобус і зайняв краще місце, хтось раніше приходить на роботу, хтось вищий, хтось менший. Уникнути повністю порівнянь з іншими просто неможливо, проте якщо дитина болісно реагує на поразки, то треба з цим працювати, долаючи цю проблему, розробляючи план перемоги.

На адресу вчителів часто лунають звинувачення в тому, що вони погано вчать. Це – міф. І олімпіади з базових дисциплін спростовують його, бо переможцями олімпіад стають учні, які не займаються з репетиторами. Репетитори не готують до олімпіад. До олімпіад допомагають підготуватися шкільні вчителі, працюючи з учнями на уроках, консультуючи після уроків. Вони вчать учнів думати, братися за складні завдання, які часто виходять за межі стандартів.

Окремо варто сказати про те, що всім дітям приємно, коли визнаються їхні досягнення. Ми щороку в останній навчальний день збираємо учнів у нашій концертній залі і вітаємо з їхніми здобутками за навчальний рік. Це не тільки відмінники, а й переможці різноманітних конкурсів та олімпіад, спортивних змагань, громадських проєктів. У кожної дитини є свій талант, і кожна дитина повинна мати можливість у шкільні роки його проявити. І та хвилина слави, хвилина визнання, коли дитина під оплески багатьох людей гордо крокує подіумом, залишається надовго в її пам'яті і стимулює до нових звершень.

Отже, аргументи наведені. Тепер я сміливо можу поставити кому в реченні: «Шкільні олімпіади скасувати неможливо, залишити». А де буде ваша кома?