Літні салати. Смачного!

Літо

У відчинене віконце 
Зазирнуло зранку сонце 
І лоскоче ніжно носик 
І маленькі ніжки босі. 
Сяйвом сонця все залито, 
В нас гостює справжнє літо, 
Кольорове та яскраве, 
Запашне, смішне, цікаве! 
Мама літечку радіє, 
Літо всіх маляток гріє, 
Щоб росли вони здорові, 
Наші «сонечка» чудові!

Випуск - 2018

З шкільного найріднішого порогу,
З найкращої юнацької весни
У добрий час, у світлу путь-дорогу
Благословляємо вас, доньки і сини!
І хлібом-сіллю радо проводжаєм,
Щоб вам жилось в достатку і теплі.
Ми від душі вам, діточки, бажаєм
Любові, миру, щастя на землі!

29 червня 1955 - народження рок-н-роллу

29 червня 1955 - У США на перше місце хіт-параду вийшла пісня «Rock Around the Clock» у виконанні Білла Хейлі і протрималась в лідерах протягом восьми тижнів. Ця дата вважається неофіційним днем народження рок-н-роллу.

Розгром московського війська під Конотопом 29.червня 1659 року

Конотопська битва: перемога, що обернулася на поразку

Влада сучасної Росії хворобливо реагує на відновлення в Україні історичної пам'яті, зокрема й на відзначення перемоги під Конотопом, яка стала для росіян однією з найчорніших сторінок військового мартирологу.

Згадок про цю битву не знайти в радянських підручниках з історії. І не лише тому, що вона належить до найганебніших і наймасштабніших поразок російської зброї. Конотопська битва розвінчує чимало великодержавних міфів, особливо про "споконвічне прагнення українців до союзу з Росією".

На жаль, блискуча перемога гетьмана Івана Виговського під Конотопом над московським військом так і залишилася в історії України черговим змарнованим шансом здобути омріяну незалежність, показовим прикладом виграної битви й програної війни.

Бунт проти Переяславської ради

У вересні 1658 року московський цар Алєксєй Михайлович видав грамоту, якою оголошувалося про початок воєнних дій проти Гетьманщини. Московія не змирилася з тим, що Виговський відмовився від союзницьких стосунків із нею й підписав Гадяцький договір з Польщею.

Вдатися до такого кроку гетьмана спонукали численні порушення царською стороною міждержавної угоди, укладеної в Москві за підсумками Переяславської ради: московити замість обіцяної військової підтримки козаків у боротьбі з поляками пішли з ними на сепаратне перемир'я, втручалися у внутрішні справи Гетьманщини, посилювали військову присутність на Лівобережжі, підбурювали антигетьманську опозицію до збройних виступів.

Іван Виговський (прижиттєвий портрет)

Кількість московського війська під командуванням князя Алєксєя Трубєцкого, що вторглося на територію України навесні 1659 року, оцінюється по-різному: одні джерела вказують на цифру в 150-200 тис., інші - 100 тис. вояків. Більшість сучасних істориків схиляється до думки, що армія Трубєцкого не могла перевищувати 50 тис. осіб.

На своєму шляху завойовники зруйнували Срібне, Борзну (нині райцентри Чернігівської області - ІП) та навколишні села, передмістя Ніжина. Однак взяти штурмом Конотоп московити не змогли - місто відчайдушно обороняли 4,5 тис. козаків Ніжинського та Чернігівського полків на чолі з полковником Григорієм Гуляницьким, усі дієздатні городяни.

За 4 роки до Конотопу московит Трубєцкой і ніжинець Золотаренко були союзниками 

Облога тривала більше двох місяців, доки під Конотоп не прибули війська гетьмана Виговського та його союзники - кримські татари. Цікаво, що у складі козацької армії воювали сербські, молдавські та німецькі найманці. Напередодні генеральної битви до гетьмана приєдналися польські загони.

Загалом об'єднане козацько-татарське військо налічувало близько 50 тис. воїнів. Виходить, що сили супротивників кількісно були приблизно рівними, якщо не брати до уваги інших даних про неабияку перевагу московської армії.

Печатка гетьмана Виговського

Основу військ Трубєцкого становили елітні кінні підрозділи "государєва полка", який за традицією комплектувався з високодостойних московських дворян. Під орудою князя також перебували загони кадомських і касимовських татар (васали Москви, мешкали на території нинішньої Рязанської області Росії - ІП).

Окрім донських козаків, підсобити інтервентам прибули й орли наказного гетьмана Безпалого, котрий боровся з Виговським за булаву.

Багатий ясир

Удавшись до обманного маневру, українці заманили практично всю кінноту ворога в пастку - до вузького яру, який одразу затопили, загативши річку та ще й на додачу зруйнувавши міст.

Вода безжально поглинула важкоозброєних вершників. Рештки в запеклому бою були знищені козаками й татарами: за деякими даними, свою смерть під Конотопом знайшли до 30 тис. московитів (в історичних джерелах трапляються й значніші цифри).

Кавалерійський воєвода Сємьон Пожарскій, що керував операцією, потрапив у полон до татар. За переказом літописця, він, принижений і зв'язаний, "вилаяв хана за московським звичаєм матом і плюнув йому межи очі". За це татари відтяли Пожарскому голову й відіслали її з полоненим до табору Трубєцкого.

Схема Конотопської битви

Під час бою московський головнокомандувач повівся в гірших традиціях нерозважливих воєвод. Трубєцкой кинув напризволяще війська Пожарского, не надіславши йому підмоги; спішно зняв облогу Конотопа й наказав відступати.

Козаки й татари ще протягом трьох днів переслідували втікачів аж до московського кордону, однак так і не спромоглися цілком знищити ворога: завершальна стадія операції не була заздалегідь належно продумана. Трубєцкой дивом залишився серед живих, отримавши два важких поранення.

Утікаючи, царські війська втратили левову частку артилерії, бойові знамена, скарбницю й обоз.

Згідно з попередніми домовленостями, усі трофеї та полонені мали дістатися татарам. Усупереч узвичаєним правилам хан під страхом смерті наказав своїм воїнам знищити захоплений у бою ясир: за різними даними, татари тоді стратили від 5 до 15 тис. московитів.

Щоправда, деяким мурзам із ногайської орди вдалося приховати частину полонених, яких згодом продали на невільничих ринках Причорномор'я. Однак і вірні воїни кримського хана не залишилися без здобичі: впродовж майже двох місяців татари шугали південними теренами Московії, спалюючи все на своєму шляху, захоплюючи багатий ясир.

Невикористаний шанс 

На підступах до Москви зчинилася паніка, поміщики кидали свої маєтності й разом із селянами тікали під захист міських мурів. Нашвидкуруч укріпляли оборонні вали, формувалися додаткові загони для захисту Москви на випадок облоги.

Страх і невпевненість московитів у своїх силах віщували найгірше; пішла чутка, що государ з родиною збирається втікати за Волгу.

Битва під Конотопом. Сучасна картина

Проте хвилювання царя виявилися передчасними. Через складну політичну ситуацію в Країні козаків Виговський не зміг повторити походу гетьмана Петра Сагайдачного 1618 року на Москву. Татарські орди змушені були повернутися до Криму, оскільки на їхні поселення вчинили напад загони запорозького отамана Івана Сірка.

Хоча наслідки битви під Конотопом були жахливими для Московської держави, загалом вона вийшла переможцем з українсько-московської війни 1658-1659 років.

Через гострі суперечності серед козацької старшини Війську Запорозькому тоді не вдалося скинути ярмо Переяславської ради. Громадянська війна, що спалахнула в Гетьманщині з новою силою, дала змогу московським військам відновитися, зібратись із духом і знову посунути на Вкраїну.

Конотопська проти Полтавської

За Президента України Віктора Ющенка битву під Конотопом стали відзначати на державному рівні. Тут встановили пам'ятний хрест, звели капличку, відкрили експозицію, присвячену історичній події.

Конотопська битва також згадувалася в постанові Верховної Ради, якою було затверджено перелік ювілеїв та пам'ятних дат на 2009 рік - 7-9 липня (27-29 червня за старим стилем) виповнилося 350 років від часу перемоги під Конотопом. Ця битва ще відома як Соснівська: від назви села, поблизу якого відбувся вирішальний бій.

Пам'ятний знак, встановлений у 2009 році на полі битви

Досвід попередніх років свідчить, що влада сучасної Росії доволі хворобливо реагує на відновлення в Україні історичної пам'яті, зокрема й на відзначення перемоги в Конотопській битві, яка стала для росіян однією з найчорніших сторінок військового мартирологу.

За традицією, нав'язаною в радянську добу, українці в кінці червня - на початку липня святкували перемогу не в Конотопській, а в Полтавській битві 1709 року. Вона, до речі, була значно менша за масштабом та людськими втратами: під Конотопом загинуло більше московитів, ніж загалом налічувало військо царя Петра І під Полтавою.

Цитата

"Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Алєксєй Михайлович до народу й жах охопив Москву".

Російський історик XIX сторіччя С. Соловйов про наслідки Конотопської битви

Квітковий рай

 Квіти.

 Які дивовижні ці квіти,

 У кожній чарівність своя.

 Всі різні, та й що говорити —

 У квіти закохана я.

Я живу, как кукушка на часах...

Я живу, как кукушка на часах...

Я живу, как кукушка в часах,

Не завидую птицам в лесах.

Заведут - и кукую.

Знаешь, долю такую

Лишь врагу

Пожелать я могу.

Проблема освіти - радянське управління

В. Громовий: проблема освіти - радянське управління

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.

А ми на чому зараз намагаємось зосередити зусилля в процесі реформування шкільної освіти?

На тому, що визначає лише 5% ефективності (поточній діяльності людей) чи на тому, що дає 95% (системних змінах)?

То може все ж таки прислухатись до цих слів Едварда Демінга і почати реформи із радикальної зміни системи управління освітою?!

Поки що ми ж, замість того, щоб «перестройку начать с себя» (почати з реформування системи управління), зберегли МОНополію на реформи зверху, інституційну неспроможність до ефективного врядування на всіх рівням ієрархії управління, бюрократичний пресинг та повний набір освітянських маразмів.

Можна скільки завгодно боротися із наслідками проблеми, але це не вирішить саму проблему.

Головна ж проблема вітчизняної системи освіти: радянська вертикаль управління. І немає цьому ради...

Ефективність на 95% залежить від того, як побудована система і лише на 5% від поточної діяльності людей, які працюють в цій системі.

Едвард Демінг, американський вчений, статистик і консультант з теорії управління якістю.

УБС: Ми готуємо фахівців майбутнього

Чи можуть сьогодні вітчизняні університети конкурувати на міжнародному ринку освітніх послуг? Університет банківської справи – унікальний державний заклад вищої освіти IV рівня акредитації, що з 1940 року здійснює підготовку здобувачів вищої освіти – доводить, що можуть. Це є реальністю для вступників УБС.

За словами проректора з навчально-методичної роботи університету Світлани Кузнецової, УБС пропонує знання в форматі 24/7, тобто безперервно.

«Відповідно ми розвиваємо Інтернет комунікації, e-learning формат в освітньому процесі. У майбутньому світі мережевої цифрової економіки, цінними є вміння засвоювати нову інформацію, креативність, саморозвиток протягом життя. В УБС цілеспрямовано впроваджується комплексна модель освітнього процесу, яка включає освітні програми, спрямовані на формування професійних та соціально-емоційних компетентностей (Нard skills та Soft skills), - зазначає проректор з навчально-методичної роботи УБС.

Також в університеті зазначають, що принциповою відмінністю навчального закладу є впровадження УБС-студій для всіх студентів.

«Це абсолютно нестандартний формат освіти. Для студентів впроваджено УБС-студія «Тайм менеджмент та ділові комунікації», УБС-студію «Лідерство та командна робота». Ми відійшли від традиційного викладання української та іноземної мов. Натомість, пропонуємо навчатись діловому листуванню, написанню резюме та портфоліо, академічному письму», - підкреслює Світлана Кузнецова.

Формування мобільного та гнучкого освітнього контенту надає можливість підготовки за кількома сертифікованими модулями.

Міжнародна сертифікація освітніх програм в професійних міжнародних організаціях та асоціаціях: АССА, CISCO, SAP. Студенти університету можуть проходити стажування та складати іспити на одержання міжнародних сертифікатів та членства.

Університет банківської справи має 14 чинних угод по програмам академічних обмінів Еразмус+. Студенти УБС мають можливість навчатись за програмами «подвійних» дипломів.

Окрім міжнародної мобільності наші студенти навчаються за програмою обміну студентів між інститутами УБС – у Києві, Львові, Харкові та Черкасах.

«Світ та бізнес змінюються стрімко, тому наші освітні програми забезпечують інтегрований розвиток емоційного інтелекту та фахових знань міжнародного рівня в умовах невизначеності, швидких змін та цифрової економіки. Ми готуємо професіоналів майбутнього», – зазначає Світлана Кузнецова.

ПЕРЕНЕСЕННЯ СТОЛИЦІ УСРР ДО КИЄВА

ПЕРЕНЕСЕННЯ СТОЛИЦІ УСРР ДО КИЄВА

24 червня 1934 року відбувся урочистий переїзд вищих владних структур УСРР з Харкова до Києва, що ознаменувало виконання ухваленого ще в січні 1934 року рішення про перенесення столиці республіки до Києва. З нагоди цієї події цього дня у Києві відбулися урочистості та військовий парад.

Початок Вітчизнянлї війни 1812 року

24 червня 1812 року «Велика армія» Наполеона, найбільша військова сила Європи, що налічувала до 610 тисяч військовослужбовців, перетнула ріку Німан і вторглась на територію Росії. Не зустрічаючи на своєму шляху серйозного опору, у серпні вона зайняла і після перемоги під Бородіно у вересні увійшла в залишену напризволяще Москву.

У ЄДНОСТІ – НАРОДУ СИЛА. Діяльність Талалаївської спілки учасників АТО

У ЄДНОСТІ – НАРОДУ СИЛА

Від Заходу вкраїнського й до Сходу

Ми єдності ланцюг протягнем знов,

Посієм між людьми священну згоду.

Ми разом!  Це основа всіх основ.

 

Тепло сердець здолає ворожнечу,

І об’єднає всіх свята мета:

Тримаймось разом.  Ми – велика сила.

Й не забуваймо: Батьківщина в нас одна.

 

Тут бились прадіди,  зросили землю кров’ю,

Чужинців проганяли раз у раз.

Вороже зло ми переможемо любов’ю,

Нам об’єднатись заповів пророк Тарас.

 

І заспіває знову Україна,

І оживе її свята земля.

І пам’ятаймо: тільки в єдності – народу сила

То ж стали золотими ці слова.

В  журналі  "Історія та

  правознавство"  (№10-14 2018 р.) надруковані мої роботи

Про суперечки й обговорення програм з історії України

Насамперед хочу зауважити, що не ставлю на меті аналізувати «нову» (спеціально виділено в лапки, щоб вказати на відсутність у ній новизни) програму з історії України для 10 класу.

Досвід прийняття попередніх програм переконує, що їх ніхто не змінює. Можуть корегувати, а змінювати ніхто ще не наважувався.

Чому? Очевидно не знають, як це зробити.

«Нова» програма укладена з використанням традиційних принципів і старих підходів. Навіть подовження хронологічних меж курсу, яке зі страхом сприйняли освітяни, не є новиною. Але про це пізніше.

Моя мета інша – на прикладі статті актуалізувати проблему моральної відповідальності у науці та освіті. Чи повинні нести відповідальність автори шкільних програм, підручників, посібників, хоча б моральну за те, що вони «сотворили»?

Аж ніяк не можу погодитись із першим реченням статті О. Пометун та Н. Гупана «Якою бути шкільній програмі з історії України»:

«Суперечки в українському суспільстві щодо реформування шкільної історичної освіти, які не вщухають». Це є нічим іншим, як міфом.

Звідки можуть взятися суперечки в умовах відсутності системних обговорень, дискусій, фахових конференцій, «круглих столів», наявності центру, який би організовував і координував роботу науковців, методистів, учителів-практиків, займався серйозною експериментальною роботою, що завершувалася б дослідженнями, результати яких отримані не «захмарно-теоретичним» методом, а на основі практичної діяльності?

Не варто далеко мандрувати. Проаналізуймо публікації січня - травня 2018 р. наших українських часописів, щоб переконатися у примітивізмі сучасної «науково-методичної думки»: конспекти уроків, статті на історичну тематику, фрагменти посібників або посібники, тестові завдання, …надцятий раз описані активні методи та прийоми, реклама майбутніх підручників для 10 класу за принципом «вибери мене» тощо. Жодної наукової статті, присвяченої змісту шкільної історії, нової моделі історичної освіти, обґрунтованих пропозицій щодо змісту та структури курсів! Жодної! За роки незалежності у нас з’явилося чимало фахових часописів, але почитати немає що! Їх науково-методичний рівень навіть не можна порівняти із публікаціями кінця 90-их і по початку 2000-их років.

Де ж ці суперечки? Може, у лабораторії суспільствознавчої освіти при Інституті педагогіки АПН? Але вона радше нагадує закритий клуб, сформований із перевірених і відданих осіб не стільки науці, як його керманичам. Лабораторія не стала незалежним центром якісних наукових досліджень, експериментальної роботи, результати яких використовувалися б у практиці навчання і докорінно оновили всю суспільствознавчу освіту сучасної української школи. А «вояжі» обласними центрами України авторського колективу «нової» програми – не є способом обговорення. Це нагадує радянську агітацію, агітбригадний метод.

Якісний науково-методичний продукт не потребує додаткових тлумачень і пояснень. Прочитав – і зрозумів усі переваги. А якщо вони відсутні, то тоді потрібно їздити і вказувати, де вони «заховані» в авторському задумі.

На жаль, у нас не сформоване професійне середовище науково-педагогічних працівників, причетних до шкільної історії, дискусія та обговорення для яких стали б обов’язковою нормою як для фахового спілкування, так і прийняття колективних рішень. Нам ніхто не подарує моделі змісту, структури курсів шкільної історії. Ми маємо зібратися, обговорити, домовитися і прийняти рішення. Іншого шляху не існує. Але сьогодні домінує інша традиція, не наукова, а «бабська»: все вирішується кулуарно, у малих групах під крилом МОНУ, на основі індивідуальних уподобань і запрошень, із використанням принципу «впускати – не впускати», ті, хто багато «гавкають» – вороги «священних корів». Такою є об’єктивна реальність.

Про модернізацію, якої насправді і не пахне…

Те, що сьогодні відбувається зі шкільною історією і до чого, між іншим, причетні й автори статті, не можна назвати модернізацією. Чому? Модернізація передбачає осучаснення, вона є синонімом прогресивних змін, спрямованих уперед. Шкільні програми насправді не оновлювалися і не оновлюються. Вони просто переписуються. І до цього переписування причетні також О. Пометун і Н. Гупан. І як тут не погодитися з авторами статті, коли читаєш: «не завжди ці оновлення викликані потребами, наприклад, декомунізації чи остаточного розвіювання радянських міфів». Цитата, яка блискуче ілюструє діяльність попереднього колективу з укладання (переписування) навчальних програм, ініційованих міністром освіти Д. Табачником. Згадаємо хоча б епізодично.

Безграмотно переписаний, а фактично знищений, пропедевтичний курс історії України для 5 класу Про що не побоялися сказати С. Терно і автор цієї статті. А як було «осучаснено» історію України? У попередній редакції (2005 р.), яку створювали ці ж самі автори, був «Українсько-московський договір 1654 р.», який у редакції 2012 р. перетворився на «Українсько-російський договір 1654 р.»]. А куди зникли: «Московсько-українська війна 1658-1659 рр.», «Чуднівська кампанія 1660 р. та укладання Слободищенської угоди», «Політика уряду Московії щодо Запорізької Січі», «Воєнно-політичні акції російського царя проти українців», «Наступ царату на українську культуру» та десятки інших тем? Вони у програмі 2012 р. відсутні. Чому? Бо укладач підлаштовувався під уподобання нової влади. І якщо, як ви стверджуєте, «відбір і конструювання змісту підручника і навіть його методичного апарату значною мірою залежить від якості навчальної програми», то про яку якість укладених у 2012 р. програм із врахуванням тогочасного політичного замовлення може йти мова. Чи можуть претендувати на «фахове обговорення» програм особи, які не створюють нового, а переписують старе і навіть не орієнтуються у тому, що вже було?

Про суть «фаховості»…

Гадаю, що будь-яка критика і зауваження завжди повинні мати підґрунтя у формі доказів, незаперечних фактів, що дозволяють робити висновки. Складається враження, що автори статті не мають уявлення про «постійне зростання кількості матеріалу» та «перевантаження, у порівнянні з усіма (!) попередніми варіантами програм відповідного періоду за часів незалежності України».

Це не зовсім так. І фахівці, які дійсно по-справжньому досліджують зміст шкільної історії, програми, підручники, про це знають.

Перша програма (проект) історії України для 10 кл. оприлюднена у квітні 1992 р., пропонувала для вивчення період, межі якого охоплювали 1917 – 1945 роки: від «Виникнення Центральної ради» до «Україна в останній період війни (1944 - 1945)».

Перечитую стару програму 10 класу і розумію, що у ній відсутні маніпуляції й «флюгерство», притаманні редакціям програм 2010 і 2012 років.

«Війна Радянської Росії проти УНР», «Друга війна Радянської Росії проти УНР», «Україна у період другої світової війни. Західна Україна і геополітичні інтереси СРСР і фашистської Німеччини. … Радянсько-німецька війна».

А тепер для порівняння візьмемо програму історії України (рівень стандарту) в редакції 2010 року (автори: О. І. Пометун, Н. М. Гупан, Г. О. Фрейман). Тема «Війна Радянської Росії проти УНР» випарувалася. Є лише «Боротьба більшовиків з УЦР». Яких більшовиків? А в 11 класі укладачі програми, щоб удовольнити і «наших і ваших» Тему 1 озвучать комбіновано «Україна в роки Другої світової війни (1939 - 1945). Велика Вітчизняна війна (1941 – 1945 рр.)». Фактичну анексію східної території Польщі (західноукраїнських земель) Радянським Союзом назвуть «Вступом Червоної армії на територію Західної України». І такими переписуваннями рясніє вся програма.

Та повернемося до програми 1992 р., у якій послідовно розписані всі теми, деталізовані шляхом подання великої кількості фактажу. Не пригадую, щоб хтось у ті часи при такій кількості годин, що маємо сьогодні (2/1), відсутності підручників (вже не говорю про альтернативні навчальні книги та джерела інформації, яких на той час просто не було) скаржився на обсяги навчального матеріалу.

Друга програма (редакція 1996 р.), укладена за тематичним принципом, передбачала поурочний поділ навчального матеріалу у попередніх хронологічних межах (1917 – 1945 рр.).

Суттєві зміни у змісті й відповідно у хронологічних межах відбулися лише у третій програмі (редакція 1998 р.). Тут вивчався період із 1914 р. по 1939 р. Фактично цей варіант програми, як показала практика, виявився найоптимальнішим. Період 1914 – 1939 рр. продублювали у редакції програми 2001 р. Потім буде не реалізована для 10-12 класів програм 2005 року.

А з 2010 р. розпочнеться активне переписування програм авторським колективом під керівництвом О. І. Пометун. У редакції програми історії України для 10 класу знову змінять хронологічні межі (1900 – 1939 рр.) і навіть час на вивчення курсу – 35 год. Саме ця програма виявиться найскладнішою для опрацювання запропонованого змісту (період у 39 років, велика кількість фактажу, 1 год. тижнева). Стверджую це і як науковець, і як учитель-практик, що працював за рівнем стандарту в обласному ліцеї м. Рівного.

Так що програма історії України для 10 кл. у редакції 2017 р. це ще не «найбільше лихо» у»"порівнянні зі всіма» програмами.

Автори статті стурбовані, що програма не просто перевантажена «необґрунтованим перенесенням до 10 класу цілого розділу з курсу 11-го – історії Другої світової війни», але й «інші теми одержали значну додаткову кількість питань для опрацювання учнями й все в межах тих самих 1,5 навчальних годин на тиждень». На фоні цих зауважень просто гріх не процитувати програму з історії України (Рівень стандарту) 2010 року. Саме для цієї редакції характерне нехтування психолого-педагогічними особливостями, у ній відсутнє обґрунтування та унормування обсягу та змісту, є фактологічні помилки. Для прикладу наведу повний перелік лише однієї теми, яку учні мали опрацювати упродовж 2 год.(!).

Тема 7. Західноукраїнські землі 1921 – 1939 рр. Правовий статус Східної Галичини та українських північно-західних земель у складі Польщі. Осадництво. Промисловість і сільське господарство. Українська кооперація. Економічне і соціальне становище населення. Політична ситуація. «Пацифікація». Розгортання українського націоналістичного руху. Утворення Української військової організації та Організації українських націоналістів. Прояви культурного життя. Українські землі в складі Румунії. Економічне і соціальне становище українського населення. Діяльність українських політичних партій і рухів. Культурне життя. Становище Закарпаття у складі Чехословаччини. Економічне, соціальне та культурне життя. Течії у громадсько-політичному житті українців: русофільство, русинство, українофільство. Карпатська Україна. «Карпатська Січ». А. Волошин.

Але сам «Зміст навчального матеріалу» - квіточки, у порівнянні з вимогами, які розробили укладачі програми.

Учень/учениця:

• визначає хронологічну послідовність головних подій на західноукраїнських землях цього періоду;
• співвідносить їх із подіями і процесами в радянській Україні, країнах Європи; показує на карті західноукраїнські землі, що увійшли до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини, регіони, охоплені підпільним націоналістичним рухом;
• характеризує і порівнює явища і процеси економічного розвитку, суспільного та повсякденного життя на західноукраїнських землях із проявами суспільного та повсякденного життя в УРСР за часів непу та закріплення радянської влади;
• описує та порівнює зрушення у повсякденному житті різних верств українського населення у складі різних держав;
• аналізує, узагальнює факти та різні точки зору, визначає причини та наслідки важливих подій і явищ політичного, соціального та культурного життя західноукраїнських земель, причини створення УВО, УНО,
• формулює власні оцінки цих подій;
• обґрунтовує власну позицію щодо причин виникнення та існування Карпатської України, викладає її у формі усної відповіді та історичного есе;
• визначає сутність політики осадництва й «пацифікації» та інших проявів національної політики щодо українського населення в Польщі, Румунії та Чехословаччині;
• визначає та обґрунтовує зв’язки між особливостями правового статусу західноукраїнських земель та національною політикою іноземних держав і зрушеннями у повсякденному, культурному житті й масовій психології.

А тепер спробуймо відповісти на просте запитання. Чи реально запропоновані обсяги змісту опрацювати упродовж 2 академічних годин (130 хвилин) і реалізувати державні вимоги?

Цього не можна зробити ніколи й ні з ким.

Текст вищенаведеної теми не структурований. Політичне життя розшматоване і розкидане епізодами по всій темі. Не зрозуміло, про яку «політичну ситуацію» йдеться перед Пацифікацією?

ОУН є громадсько-політичним рухом. Чому вона вирвана із контексту українських політичних партій і рухів?

Автори допускають некоректні формулювання, оперують абревіатурою УРСР, застосовуючи її до всього періоду (1921 – 1939 рр.). Насправді до 1937 р. для характеристики радянської України використовувалася інша абревіатура – УСРР.

Укладачі програми чомусь виділяють «прояви культурного життя» і «культурне життя». Яка між ними різниця?

«Державні вимоги» передбачають ряд складних розумових операцій, які базуються на одночасному порівнянні подій на західноукраїнських землях, УРСР, країнах Європи. Щоб порівнювати зрушення у повсякденному житті до того ж різних верств українського населення у складі декількох держав, то їх потрібно ретельно дослідити, вивчити, а потім – порівняти.

Коли? За яких умов? Хтось це планує, передбачає? Чи папір все витримає?

Але ж навчальні програми не для паперу.

То як оцінити й назвати свідоме конструювання змісту окремої галузі (історії), яке не можливо опрацювати, зрозуміти, вивчити, засвоїти та використовувати?

Як можна реалізувати у таких умовах компетентісний підхід, який пропагують і яким опікуються автор статті?

Відповідь дуже коротка. Ніяк.

І на завершення…

1. Вважаю, що варто припинити будь-які обговорення вже чинних програм і, не зважаючи на те, що час втрачено, засісти за створення нової концепції шкільної історичної освіти, на основі якої розробити нову модель освітньої галузі та навчальні програми.

2. Мета і конкретизовані на її основі завдання у навчанні історії, принципи у структуруванні змісту шкільної історії, модель курсу (курсів), навчальної книги для організації освітнього процесу – мають стати домашнім завданням для тих, хто прагне змін і готовий їх реалізовувати.

3. У мене відсутній рецепт формування групи (груп), яка візьметься за цю справу. Очевидно, спочатку варто було б зібратися всім зацікавленим особам, обговорити проблему, висловити свої міркування і розробити подальший план дій. Але за цю справу мають взятися ті, хто готовий не переписувати вже написане, а створювати щось нове.

У мене є бажання попрацювати саме у такій групі.

Віктор Мисан, кандидат педагогічних наук, заслужений вчитель України, заступник директора з навчальної роботи комунального закладу "Школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів "Рівненський обласний ліцей"

Операція «Оверлорд»

   

«ДЕНЬ Д» 

6 червня 1944 року розпочалась висадка військ союзників на окуповану німецькими військами територію північно-західної Франції. Операція «Оверлорд», якою був відкритий Другий фронт, стала наймасштабнішою у світовій історії висадкою десанту у кількості 3 мільйонів чоловік, які перетнули протоку Ла-Манш з Англії у Францію.

6 червня 1768 р. початок повстання Коліївщина

КОЛІЇВЩИНА

6 червня 1768 року козацький загін Максима Залізняка вирушив з Холодного Яру під Чигирином у похід проти поляків - в Україні почалось повстання, що увійшло в історію під назвою Коліївщина. Воно супроводжувались масовою різаниною євреїв, католиків та уніатів і було придушене через місяць російськими військами.

У квіти закохана я

 Квіти Які дивовижні ці квіти, 
У кожній чарівність своя. 
Всі різні, та й що говорити — 
У квіти закохана я