10 цікавих фактів про Степана Бандеру
Провідник Організації українських націоналістів народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів — тепер це Калуський район Івано-Франківської області. Пропонуємо Вашій увазі 10 маловідомих фактів про нього.
- Бандера ніколи не ходив до школи.
Дитинство майбутнього провідника ОУН припало на Першу світову війну, коли школи в селах не діяли. Окрім того, хлопець хворів на ревматизм суглобів, тому не міг нормально ходити.
“Навчання в обсягу народньої школи я дістав у домі батьків, разом з сестрами й братами, користаючи з несистематичної допомоги домашніх учительок”, — згадує в автобіографії. Попри це 10-річним зміг вступити до Стрийської гімназії. А на четвертому році навчання вже давав лекції гімназистам.
Ревматизм давав про себе знати й надалі. Через хворобу довго не міг стати членом скаутської організації “Пласт”. Туди Бандеру прийняли з третьої спроби.
- Перші псевда — “Сірий”, “Лис”, “Баба”.
“Він низенького, маленького росту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, пострижений, одягнений в чорне вбрання”, — описує Степана Бандеру газета “Батьківщина” під час судового процесу 1934-го. У поліційній анкеті вказано, що в 19 років він мав зріст 159 см. У дорослому віці — 162 см.
- До першого арешту 1934 року Бандеру близько десятка разів затримувала поліція.
Уникнути розправи допомагали, зокрема, й акторські здібності. Його співмешканець Григір Мельник згадує літо 1931-го. Тоді ОУНівці в центрі Львова застрелили Євгена Бережницького, поліційного донощика. Влада затримала сотні українських студентів. Зокрема Бандеру.
“При першому переслуханні його запитали, чи знає він, за що його арештовано, — пише Мельник. — Степан тільки здвигнув плечима: мовляв, звідки йому це знати, але як треба, то треба. Тоді його поінформували, що ось українці замордували порядну людину Бережницького. Степан з удаваним задоволенням сплеснув долонями і з усмішкою висловив свою опінію: “То мусили бути мурові хлопаки! Ви знаєте, що то був за хрунь?” Переслухуючі поглянули на себе, здвигнули й собі раменами і по короткій шептаній розмові відпустили Степана як до нічого не причасного. Натомість чимало перестрашених маминих синків допитували цілими тижнями”.
- У 27 років поляки засудили Бандеру до двох довічних ув’язнень.
Підсумком підпільної діяльності стали два гучні процеси, що відбулися у Варшаві та Львові в 1935–1936 роках. Їх назвали “справою Бандери та товаришів”. У Варшаві Бандеру засудили до смертної кари. Згодом її замінили на довічне ув’язнення. У Львові отримав ще один довічний присуд.
Коли Бандеру — тодішнього крайового провідника ОУН на Західній Україні — ввели до залу суду, підсудні встали і привітали його традиційним окликом “Слава Україні!” Спантеличені оборонці, судді та присяжні також підвелися.
“Поводиться свобідно й починає зізнавати зрівноваженим голосом, — описує “Батьківщина” його виступ у суді. — Думки виявляє у ясній формі, з них видно, що це інтелігентна людина. Його зізнання роблять помітне враження. Цілий зал із зацікавленням слідкує за зізнаннями Бандери. Відчувається, що ця людина цілком не подібна до більшості підсудних. На запит Бандера відповідає: “До вини не почуваюся. Свою революційну діяльність я вважав тільки сповненням мого обов’язку”.
- Під час сповіді в тюрмі передавав таємні записки.
“Я сидів у в’язницях “Свєнти Кшиж” коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до половини вересня 1939 року, — пише Бандера в автобіографії. — П’ять і чверть року я просидів у найтяжчих в’язницях Польщі, з того більшу частину — в суворій ізоляції. За той час провів три голодівки — по 9, 13 і 16 днів. Одну з них спільно з іншими українськими політичними в’язнями, а дві — індивідуально, у Львові й Бересті”.
Інформацію від проводу ОУН отримував під час сповіді через капелана в’язнів — отця Йосифа Кладочного. Той також передавав олівці, всередині яких замість графіту були мініатюрні записки — “ґрипси”.
“Від него била сила волі і стремління поставити на свойому. Якщо є “іберменш” (надлюдина. — “ГПУ”), то він власне був з такої рідкісної породи. І він був тим, який ставив Україну понад усе”, — згадує Кладочний.
- Гроші на втечу з тюрми дала американська діаспора.
У травні 1938 року в Роттердамі радянський агент вбиває провідника ОУН Євгена Коновальця. Харизматичний Бандера — найкраща кандидатура на його посаду. В цей час він перебуває у в’язниці міста Вронки — за 9 км від польсько-німецького кордону. Роман Шухевич організовує втечу майбутнього провідника. Кошти на це — 50 тис. злотих — виділяє українська діаспора в США.
Наглядачам тюрми дають аванс — по 500 злотих. В останній момент акцію скасовують. Ключник в’язниці, коли втратив можливість заробити велику суму, почав зазирати в чарку. Під час посиденьок зізнався про плани втечі. Як наслідок — поліція арештувала понад 80 осіб.
- Брати загинули від рук нацистів, а сестри відбували покарання в радянських таборах.
Під час радянської окупації Бандера двічі намагався вивезти батька-священика і трьох сестер з України. Проте отець Андрій передав через зв’язкового: “Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу”. Більшовики розстріляли його в Києві 10 липня 1941 року. Сестер ув’язнили.
Двоє братів — Василь та Олекса — загинули в концтаборі Аушвіц у липні 1942-го. Василя побили, а потім дали смертельну ін’єкцію в таборовій лікарні. “Його обсипали вапном, били до непритомности і кидали в бочку з водою, щоб він відійшов, а потім знову це кількакратно повторяли”, — описує очевидець Василь Пасічняк. Через кілька днів до Аушвіцу привезли третього брата — Олексу. “Два дні безперервно тортурували його капи й форарбайтери, поки непритомного не відвезли тачкою до кранкенбав — лікарні”, — свідчить Петро Мірчук.
Молодший брат Богдан у складі Похідних груп ОУН пішов на південь України. Найімовірніше, загинув від рук гестапо в Херсоні 1943-го.
- У нацистських концтаборах підтримував конкурентів-“мельниківців”.
В лютому 1940 року відбувся розкол ОУН. Більш радикальна частина націоналістів підтримала Степана Бандеру. Помірковані — Андрія Мельника. Згодом гестапо ув’язнило обох керівників.
“Мельниківець” Дмитро Андрієвський згадує, що саме Бандера поінформував його про загибель ще одного члена ОУН (м) — поета Олега Ольжича. При цьому запропонував провести солідарну хвилину мовчанки по впавшому другові: “Бандера відразу виявив товариськість супроти мене. Він питав про моє здоров’я, чи дістаю пакунки, чи маю досить їсти і чи не бракує грошей. Ініціатива зносин з Бандерою і далі мала лишатись в його руках”.
- Наталя Бандера до 13 років не знала, що її батько — провідник ОУН.
Після війни за Бандерою влаштують полювання радянські спецслужби. До 1948 року сім’я шість разів змінювала місце проживання. Зокрема, мешкали в одинокій хаті без води й електрики на краю лісу. Пізніше переїхали до Мюнхена під вигаданим прізвищем Попель.
Наталя Бандера випадково дізналася, ким насправді є її батько: “У 13 років я почала читати українські газети, і читала там багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних обсервацій, постійної зміни прізвища, як теж через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Степан Бандера — це мій батько”.
“Мені довелося двічі випадково бачити його в Мюнхені в дещо незвичайному вигляді, — згадує публіцист Василь Гришко. — Одного разу у вигляді типового баварця — в коротких шкіряних штанцях та в зеленому піджачку й капелюсі з метілкою. Другого разу — в вигляді типового польського єврея з тих дахавських кацетників (в’язнів концтабору. — “ГПУ”), яких тоді було багато в Мюнхені, в кепці й характеристичному плащі старомодного крою”.
- Про своє вбивство дізнався напередодні.
— Дякую! Смертний вирок приймаю, — заявив Степан Бандера у 1950-х, після чергового обрання провідником ОУН. Доти радянські спецслужби здійснили на нього кілька невдалих атентатів — замахів.
— Повідомили мене із служби безпеки, що буде атентат, але це не вперше, — цитує його слова 14 жовтня 1959 року охоронець Василь Шушко. — Застерігають мене як малу дитину, пригадують мені. Але коли, і хто, і де, і в який спосіб — все під знаком запитання. Цього разу дуже серйозно попереджували, і я вчора зробив несподіванку, покликав усіх хлопців із друкарні на вулицю, щоби продемонструвати свою присутність.
Бандера відмовився від супроводу охорони. Наступного дня агент Богдан Сташинський застрелив його з пістолета, наповненого отруйним газом.
